Коли українські офіцери вирушали до Місії ООН зі спостереження в Грузії наприкінці 1990-х років, вони навряд чи могли уявити, що…
У степах Херсонщини, де кожна складка землі пам’ятає гуркіт війни, звучить інша музика — сувора, точна, без нот, але з переконливим фіналом. Це працює українська артилерія. Коли мовчать слова — говорять гармати. І говорять вони переконливо: «Побачив — виведи зі строю».
Про роботу розрахунку гармашів розповіли на сторінці 39-ї окремої бригади берегової охорони.
Артилеристи морської піхоти на цьому напрямку — справжні ювеліри війни. Їхня зброя — не просто залізо й вибухівка, а інструмент точного вивіреного впливу. «Засилаємо подарунки ворогу, щоб ішов додому», — кажуть бійці. Але це не подарунки з листівками — це снаряди, що влучають у ціль із педантичною точністю: техніка, піхота, джипи, укріплення, вантажівки, склади.
Їхні постріли — це не хаос, а висока математика. Координати — точні. Робота — злагоджена. Удар — фатальний. Кожен заряд — це знак нагадування: на українській землі ворогу не раді. Тут не буде прихистку, не буде спокою, не буде відступу.
«Хочу, щоб сім’я повернулася додому…» — тихо каже навідник. І ця проста мрія — найсильніша мотивація. Адже кожен залп — ще один крок до того дня, коли замість артилерійських обчислень лунатимуть дитячі голоси в школах, а вікна будинків не закриватимуться фанерою.
А поки що — вогонь. Робота не зупиняється ні на мить. Артилеристи б’ють невтомно, бо знають: ворог піде лише тоді, коли кожен його слід буде змито залізом і рішучістю.
Тільки силою. Тільки знищенням. Тільки вперед. Бо наша ціль — не просто перемога. Наша ціль — життя без війни.
Як повідомляла АрміяInform, українські захисники продовжують активні та результативні дії на лівому березі Дніпра, завдаючи комплексних втрат російським загарбникам. Вогнем українських бійців знищуються не лише ворожа піхота, але й важливі технічні засоби противника — системи радіоелектронної боротьби та плавзасоби.
