Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Опинившись у фактичному оточенні, капітан Андрій Жарук відмовився здаватися у полон, вижив після підриву ворогом його укриття та, попри важкі опіки та осколкові поранення, зумів вирватися до позицій Сил оборони.
Його неймовірною історією поділився у себе у соцмережах 120 окремий розвідувальний полк ЗСУ.
За словами військового, все почалося з наказу про оборону позиції під назвою «Фортуна».
«Це багатоповерхівка на залізничній станції. Колишня адмінбудівля. Без вікон, без дверей. Яку постійно обстрілювала артилерія, такни і, вже як ми зайшли, штурмували „вагнера“… Маленьке місце, але за нього була дуже жорстока бійня», — розповідає український воїн.
Підготувались заздалегідь — бійці «Сили Свободи» відбили масовану атаку окупантів
І хоча він з побратимами чинив запеклий опір, через якийсь час штурмовики противника під прикриттям танків та артилерії почали проникати до будівлі, тому наші бійці прийняли рішення евакуювати своїх поранених до бомбосховища, вхід до якого противник згодом замінував.
При цьому Андрій Жарук додає, що кілька разів їм на допомогу висувалися інші підрозділи, однак дістатися вказаної будівлі вони так і не змогли.
«Були моменти, що з’являвся зв’язок з нашими підрозділами. Ми викликали артилерію, щоб били прямо по будинку, оскільки приміщення підвальне витримує. Ну, бомбосховище малу авіаційну бомбу витримує. Тому наші міномети били по будівлі і ми чули, як падають тіла вбитих. Вони ж ходили над нами на першому поверсі, це все чути було», — зазначає офіцер.
Загалом Андрій Жарук та ще 10 українських воїнів провели у цьому підвалі п’ять діб, за які вони зіткнулися з проблемою відсутності води, оскільки їхні фляги спорожніли ще у перший день, а залишки, які ще були, вирішили віддати найважчому з поранених.
«Обшукували все, що було у підвалі в надії знайти хоч якусь воду… До підвалу йшов невеликий вентиляційний хід і бетонна стеля була оббита металевими пластинами, на яких збирався конденсат. Ну і один із побратимів медичними бинтами збирав конденсат, викручував їх у чашку, потім фільтрували через бинти у другу чашку. Такої води за ніч не більше 100 грамів. Але вода була кольору Кока Коли. Бруд, запах…», — пояснює боєць.
Зрештою до них прийшов російський військовий, який запропонував здатися, гарантуючи «безпеку» та «швидкий обмін», а коли отримав відмову, заміновані двері підірвали.
«Гранат набрав повні підсумки» — український боєць самотужки захопив у полон одразу шістьох окупантів
«Коли я прийшов до тями, всередині все горіло… Я почав пробиратися до вентиляційного входу, оскільки думав, що там вогонь мене не дістане. Коли вже туди заліз, побачив, що стеля, з якої ми збирали конденсат, ці всі плити — вирвані на поверхню і свіже повітря поступає у цей вхід… Я побачив ще одного побратима, який залишився живим», — розповідає захисник.
Після цього вони дочекались темряви та вибрались на поверхню, проте другий боєць був у такому важкому стані, що йти далі не міг, тому Андрію Жаруку довелося виходити з оточення самому.
Ба більше, дорогою до українських позицій він натрапив на одного з «вагнерівців», проте зумів його перехитрити.
«Біля нього стояв автомат, рація була. Він щось їв чи пив… Я його побачив вже десь близько метра від себе… Він мене не побачив. Якби побачив, в якому я стані, просто дострелив би, та й все. Я почав кричати йому: Лягай!.. Він дуже слухняно виконував усі мої команди… Я сказав так, щоб він почув: Саня, тримай його на прицілі. Буде рухатися, стріляй. І у цю мить я побіг», — згадує Андрій Жарук.
Таким чином наш герой і дістався до позицій Сил оборони, звідки його евакуювали для надання подальшої медичної допомоги.
Був одним з найрезультативніших пілотів Повітряних Сил ЗСУ — історія легендарного Олександра Мигулі
