Нове середовище, незнайомий розпорядок, десятки запитань про службу, документи, здоров’я, фінанси чи родину — усе це може створювати додаткову напругу…
У російських фейкоробів — нова фішка.
Колись вони фантазували про «бойових комарів НАТО», «кров малюків Донбасу» і ядерні боєголовки в банках з-під огірків. Але все це вже набридло навіть їм самим. Тому нині вони пішли в тонший жанр — кримінальна хроніка з приправою українського військового.
Схема проста до смішного. Береться справжня новина з українського регіонального ЗМІ — наприклад, про побутову сварку, бійку чи крадіжку. До неї додається магічна фраза «військовослужбовець ЗСУ». І все — фейк готовий. Подавай гарячим, як чергову «сенсацію» про озвірілих українських вояків.
Тобі не важливо, що в реальній новині ні слова про ЗСУ. Неважливо, що слідство триває, особу підозрюваного ще не встановлено, а сам злочин міг вчинити хто завгодно — навіть кіт. Але якщо додати «військовослужбовець ЗСУ» — одразу запахло смаженим. І пропагандистська машина в захваті.
В останні місяці росіяни настільки розійшлися, що вписують «ЗСУ» куди попало: побиття, розбій, навіть самогубство. Причому творчість настільки буйна, що складається враження — наче кожен другий українець у формі, і кожен третій — небезпечний злочинець. Десь за цією логікою вони, мабуть, уже впевнені, що всі в’язниці України — то пересувні штаби.
Особливо обурює, коли пропаганда залазить навіть у некрологи. Помер воїн — усе, це точно не війна, не поранення, не ПТСР. Це, звісно ж, наркотики, алкоголь і тіньова проституція. Бо з усіх можливих варіантів тільки ця грязюка ллється найкраще у вуха зомбованої аудиторії. Що ще сказати — етична гігієна російських фабрик фейків давно пішла у відпустку й не повернулась.
Ціль очевидна — викривити образ українського воїна, викликати огиду і недовіру до ЗСУ в очах навіть самих українців. Дискредитувати. Очорнити. Принизити. Бо страшно. Бо той, хто знищує твого окупанта на фронті, мусить стати покидьком у твоїх новинах.
Поки ми втрачаємо побратимів на передовій, хтось сидить у темній кімнаті з фільтром на обличчі та клеїть заголовки типу «Боєць ЗСУ зарізав сусіда за порушення комендантської години». І поки українці б’ються за кожен метр своєї землі, ці «редактори» б’ються за кожен лайк у фейковому телеграм-каналі.
Маскування фейків під реальні новини — це нова зброя у старій війні. Інформаційній. Гнилій. Безчесній. Але ж у цьому вся їх суть: не маючи правди — творити криву і смердючу копію дійсності. Без фактів, зате з підписом «ЗСУ». Бо ця абревіатура для них — як червона ганчірка. І водночас — єдине, чого вони бояться.
Але поки вони бавляться в кримінальних сценаристів, справжні воїни України продовжують тримати стрій. Істинний фронт — не на екранах їхніх фейкових новин, а в полях, окопах, небі й морі. Там, де правда — не монтаж.
