Регулярні відверті особисті розмови з військовими допомагають підтримувати їх, з’ясовувати та вирішувати їхні проблеми та запобігати випадкам самовільного залишення частини. Саме тому в 40-й…
У лави Збройних Сил України вона прийшла не заради нових професійних викликів, а через внутрішню впевненість — інакше бути не могло. Віра, бойове псевдо «Куниця», — дівчина з Запоріжжя, яка замінила прескарту на пульт керування «Мавіком», а журналістське перо — на сміливість, що тримає під вогнем.
Історію захисниці оприлюднили на сторінці 43 окремої механізованої бригади.
Історія, в якій — і будні війни, і надлюдська витримка, і правда про те, чому українські жінки сьогодні змінюють хід подій на фронті.
«Коли вчилась у виші, зрозуміла, що не буду займатися журналістикою. Почала пробувати себе в різних ролях: логістка, бариста… А потім — восьме березня і військкомат. Це було моє рішення», — згадує Віра.
Вже два роки вона в ЗСУ. Її екіпаж працює на одному з найгарячіших напрямків — під Куп’янськом. Нещодавно трапився випадок, який вкотре довів: «Куниця» — більше, ніж оператор дронів. Вона — воїн.
«Чули скиди по бліндажу. Після чергового прильоту — незвичний звук. Командир пішов перевірити — й одразу крикнув: ‘Ми горимо!’».
Усе відбувалося за секунди. Вогонь. Удар. Дим. Дезорієнтація. Але замість паніки — чітке рішення: рятувати.
«Поки хлопці стояли, я сиділа й намагалася зібрати каску. І в той момент по нас знову вдарила арта. Мені пощастило — лиш перфорація вуха. А от хлопці — осліпли й оглухли на місці…»
«Куниця» взяла на себе зв’язок із командуванням, зорієнтувалась у хаосі, та вивела свій екіпаж через лісосмугу — понад два кілометри, під загрозою повторного обстрілу. Її вчинок — не лише про порятунок. Це історія про силу, яка говорить українською.
Сьогодні Віра — не просто пілотка дрона. Вона — обличчя нової української армії: вмотивованої, професійної, людяної. Та, яка не зламалася й не відступила. Та, що тримає стрій і передає правду — без ефіру, але з небес.
Як повідомляла АрміяInform, «Ми їхали в бій на танку Т-64 назустріч російським колонам. Минали багато сіл та містечок. І в кожному з них місцеві жителі виходили на узбіччя доріг і проводжали нас у бій молитвами…» — так командир танкового взводу Василь з 14 окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого згадує перші дні повномасштабного вторгнення та переддень запеклих боїв за Макарів у 2022 році.
