У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…
Її звати Віолета, але на війні її знають як Атену. Їй — 22. Вона — старший бойовий медик. Юрист за освітою, колишня барменка, адміністраторка, власниця закладу. Дівчина, яка колись боялась здавати кров з пальця, сьогодні зібрала в наплічник усе, що рятує життя: турнікети, кровоспинні, антибіотики, ножиці, шини, мішки амбу. Бо війна — це вже її нова професія.
Історію захисниці оприлюднили на сторінці 71 окремої єгерської бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ.
З початком повномасштабного вторгнення Віолета ще була неповнолітньою. Плела маскувальні сітки, готувала коктейлі Молотова, допомагала волонтерам. Але згодом побачила — суспільство втомлюється, деякі чоловіки ховаються від повісток, а збори на дрони й автівки ледь закриваються. Вона не витримала.
«У когось є м’язи, у мене — воля. Через не можу робиться набагато більше, ніж через можу. Я була готова копати, летіти, садити дерева — аби лише наблизити перемогу», — говорить вона.
Найбільше її стримував батько — ветеран війни. Переживати, що донька йде в пекло, для нього було надто боляче. Але вона все одно пішла.
На війні, як каже сама, жодного разу про свій вибір не пошкодувала. Навпаки — жалкує, що не зробила цього раніше.
«Казали — я буду медиком. А я крові боюсь. Серйозно. Але я сказала — ок, значить, буду медиком. Через не можу. І тепер я рятую життя. Так і живемо».
Вона жартує, що готувалась до найгіршого — «життя в болоті, у шкарпетках на сирій землі, собака під боком — грієшся від нього, тіктоківські уявлення про війну». І частково так і вийшло: буває, що немає даху, світла, води. Але є команда, є бойові побратими, є мотивація. А головне — є справа, в якій вона знайшла себе.
«Мені дуже часто сняться страшні сни. Що ракета летить у мій дім, а там — моя сім’я. І це відчуття, що я не приклалась до перемоги, — воно не дає спокою. Тут ти або робиш, або спостерігаєш. Я вибрала робити».
Сьогодні вона не просто рятує інших — вона надихає. Своєю сміливістю, рішучістю, щирістю. І своїм головним принципом: через не можу — вперед.
Як повідомляла АрміяInform, Еля — медикиня батальйону 80 Галицької бригади, яка долучилась до війська 25 лютого, через день після початку повномасштабного вторгнення. Тоді їй було 18 років.
