Про одну з моделей повітряних суден, що були перетворені на брухт на ворожих летовищах у перший день нинішнього літа, — літак далекого радіолокаційного виявлення та управління А-50,…
Розмова з командиром зенітно-ракетної батареї 53 окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха лейтенантом Русланом Вунукайненим на позивний «Фін» була недовгою, але дуже цікавою.
Він та його підлеглі — одні з тих, хто «приземлив» російську тактичну авіацію.
— Як для тебе почалася війна?
— Я на фронті з 2022-го. До війни займався бізнесом — продавав шини для вантажних автомобілів та великогабаритної техніки. Тепер фірма працює вже без мене.
На війну я потрапив солдатом, пройшов усі ланки солдатської і сержантської лінії, весь шлях від солдата до офіцера.
— Весь час в одній бригаді?
— Так, і пишаюсь цим. Бригаду нашу можна назвати «Сірим кардиналом війни», тому що завжди на найважчих ділянках фронту, починаючи з Волновахи, Вугледару, Бахмута, Авдіївки, тобто — ми пройшли усі найгарячіші точки на лінії бойового зіткнення, про які завжди згадують в засобах масової інформації, але майже ніколи не згадують, що саме 53 окрема механізована бригада знищує ворога на своїх рубежах оборони. Специфіка 53-ї в тому, що бригада створена на сході держави, тобто особовий склад переважно з Донбасу був, а люди із заходу України ментально відрізняються від людей зі сходу. І зараз, попри всі розмови про різність менталітету, всі, хто служить в одній бригаді, в одному бойовому колективі, дають потужний результат.
— Звідки ти сам?
— Сам я родом зі Львова, там же закінчив Національний університет «Львівська політехніка».
— У тебе був військовий досвід?
— Так, я проходив строкову службу з 2003-го по 2005 рік у зенітно-ракетному взводі танкового батальйону 92 окремої механізованої бригади. Але хто ж би міг тоді подумати, що воно пригодиться через 20 років? І тому я був один з небагатьох, хто розумів, що таке взагалі переносний зенітно-ракетний комплекс. Мені вже 40 років, я 1985 року. І вдячний, що я тоді відслужив, тому що воно мені дало базу, і я вже одразу швиденько, як мобілізована людина, у лавах Збройних Сил України не розгубився і почав згадувати ті навички, які в мене були. Багато мені в чому допомогло моє знання авіації як нашої, так і противника. До війни я професійно займався парашутним спортом. Дійшов до рівня інструктора. Стрибав з військовими з військових бортів, передаючи їм свій цивільний досвід. Я знав, де всі наші аеродроми і знав багатьох пілотів (на жаль, багатьох із них уже немає в живих) армійської авіації особисто. Знав маркування нашої авіації та ворога, що на початку війни дуже допомогло, бо мало місце «френдлі фаєр». Це відбувалось, коли люди не розрізняли авіації і робили пуски по своїх. Ці знання дуже допомогли мені. У нас підрозділ зенітний, тож наше завдання — збивати все, що в небі літає.
— Тактична авіація росіян зараз не така активна, як на початку війни. Це відбулося, зокрема, завдяки вам. Як це було?
— Скажу так. Війна з 2022 року змінилась, тому що на початку широкомасштабного вторгнення в нас не було достатньо засобів ППО. Пам’ятаєте, як усі казали «закрийте небо»?
Якби в нашій країні було стільки зенітників, скільки є зараз, ми би російської авіації збили в десятки разів більше. Але і на початку вторгнення зенітники показали хороший результат, тому що коли їхні літаки винищувальної та штурмової авіації почали заходити сюди, вони не очікували, що буде такий спротив і що таку кількість їхніх бортів знищать наші зенітники. Так, на рахунку нашої батареї тільки 10 підтверджених цілей, тобто збитих літаків і вертольотів, і ще є, напевно, десь п’ять цілей, по яких були пуски, які ми зробили і із суміжного підрозділу, тобто, і вони їх на себе записали, грубо кажучи. Ну, за це ніхто не ображається. Головне було — збити ворога в небі.
— Чим збивали росіян?
— На початку широкомасштабного вторгнення в зенітників були переносні зенітно-ракетні комплекси — «Ігла», Stinger. Їх було не досить багато, але головне — були. На початку великої війни у 2022-му мало хто вмів ними користуватись. Вчилися, як робити пуски, з гугла. Тепер війна кардинально змінилась. російська авіація вже не заходить в наше небо, тому що вже вибудована високоешелонована протиповітряна оборона — починаючи від переносних зенітно-ракетних комплексів і закінчуючи важкими зенітними комплексами, від радянських комплексів до закордонних, таких як Patriot та Nasams, які ми називаємо «старшим братом».
Само собою, що і наша винищувальна авіація спрацювала достатньо добре. Ви уявляєте, що би було, якщо би їхня авіація вільно літала в нашому небі? І якщо б вони захопили панування в небі? Вони би просто зруйнували наші міста килимовими бомбардуваннями, як вони безкарно робили це в Сирії, знищуючи цілі міста, і це була би катастрофа для нас і для країни в цілому.
Отже, на четвертому році війни, російські пілоти вже не мають можливості і не ризикують залітати до лінії фронту, а війна тепер уже перейшла в площину дронів. Тепер уже переважно дрони працюють. І основною проблемою для наших військ є російські розвідувальні комплекси, такі як «Орлан», Supercam, ZALA.
— Як саме вдається боротися з БПЛА?
— Вони серйозно дошкуляють нам, постійно шукають наші вогневі засоби і намагаються їх знищувати своїми ударними дронами. Тому зараз завдання ППО на передньому краї — це є знищення всього: починаючи від ударних дронів і закінчуючи розвідувальними. Переносні зенітні ракетні комплекси використовуються менше, адже ворожа авіація не залітає. Почалася війна дронів. Наші FPV-дрони збивають розвідувальні крила противника. І це достатньо дієвий механізм. Кількість їхніх розвіддронів зменшилася в рази на лінії бойового зіткнення.
Фактично ми позбавляємо їх очей, і їхня артилерія та реактивні комплекси різної дальності не мають можливості працювати по наших опорних пунктах та вогневих засобах. Нині в кожному підрозділі вже є FPV-перехоплювачі, які працюють по ворожих розвідувальних дронах — така робота в зенітників.
— Як виявляєте розвідувальні дрони, як даєте їм раду і яка специфіка роботи з перехоплення цих дронів, якщо це не є секретним?
— Є в нас системи з виявлення повітряних цілей. Я не буду їх озвучувати… А потім злітає перехоплювач FPV і просто доганяє цю ціль, тому що саме FPV-дрон рухається достатньо швидко. Швидше, ніж рухається розвідувальне крило противника. І знищує його — детонацією біля нього чи пострілом. Зараз намагаються більше працювати пострілами, щоб зберегти той самий FPV-дрон, бо його виробництво коштує приблизно 400-500 доларів. А один розвідувальний дрон, як-от Orlan, Superсam, коштує від 100 тисяч доларів.
— На яких висотах працюють росіяни?
— Зазвичай розвідувальні дрони працюють на висотах до 5 км. Ми не стоїмо на місці, ми розвиваємося, але основною проблемою зараз є те, що хоч ми йдемо завжди на крок попереду, тобто у нас голова добре працює, але росіяни це копіюють і ставлять на потік, у промислових масштабах. А в нас із цим проблеми, тому що у нас це все наразі тримається переважно на волонтерах. Сьогодні ми стикаємось з тим, що росіяни в нас списують готові рішення, і потім ми ж стикаємося з тим, чого самі їх навчили.
Але нічого, ми українці, ми розумніші в порівнянні з росіянами, вони більш такі дубоголові. Ми креативніші, хоч нас і менше. Але якщо взяти в загальному, ми виграємо цю війну в росіян.
— Пам’ятаєте перший збитий літак росіян?
— Так, звичайно. У нас в батареї є хлопчина молодий, йому 22 роки, він контрактник. Він і збив перший літак, це був Су-25 з переносного зенітно-ракетного комплексу «Ігла». росіяни на початку війни літали собі вільно, зухвало і робили в небі, що хотіли. Ну, так вони собі думали, допоки ми не почали їх збивати. Якби у нас тоді була така кількість ракет, яка є зараз, ми би дали результат набагато більший. Все ж таки переносний зенітно-ракетний комплекс — це недешева і високоточна зброя. Вартість її — близько 70-80 тисяч доларів тільки коштує виробництво ракети, а плюс — логістика, плюс — перенавантаження і доставка до лінії бойового зіткнення. Це ж шалені гроші виходять, щоб доставити цю ракету сюди. Вона в кінцевому результаті там поза 100 тисяч доларів може коштувати. Тобто ти зробив пуск — і «квартира в центрі Києва» полетіла в небо. Тому тут треба було вміти цим користуватися.
Зенітники на початку війни займали завжди висоти, верхні поверхи багатоповерхівок, по суті, виконували засадні дії, як ССО, на свій страх і ризик з однією метою: збити ворожий літак чи гвинтокрил. Висота дає тобі можливість далеко дивитись в горизонт і виявляти противника здалека. Бувало, що виходили в сіру зону. Коли там зустрічали розвідників чи хлопців із штурмових бригад, вони питали: «ви хто такі?». Ми відповідали, що зенітники 53 бригади, і тоді було багато подиву — «а що ви тут робите, якщо ваші вже замінували передній край?».
Тепер війна дуже змінилась, КАБи її дуже змінили, і зенітники так само, як і піхота, почали закопуватися в землю, понижче, тому, що КАБи не дають нам вільно дихати.
То для нас зараз дуже велика проблема. Армійська авіація їхня теж залітає. Єдине, що — вони роблять закидування, грубо кажучи, тих самих «нурсів» (сленгова назва некерованих реактивних снарядів. — Авт.) по нашому передньому краю здалека, з п’яти, з шести км методом кабрирування, тобто так, щоб їх наші зенітно-ракетні комплекси не дістали.
— На яких дистанціях ви можете вражати авіацію ?
— Ну, з ПЗРК — до 5 км. Тому на початку війни був наш зоряний час. Дуже багато авіації ним було збито, завдано колосального урону. Я думаю, що росіяни ще років 15 будуть тільки відновлюватись щодо льотного складу. Ви ж розумієте, що таке виховати льотчика? Це мінімум 10 років. А витрати держави на льотчика просто колосальні. А щоб він ще мав наліт, аби він ще мав бойовий наліт — вони дуже довго будуть відновлюватися. І ці молоді курсанти, які в них там приходять, вже знають, що сюди так просто безкарно не залетиш.
