У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
Кілька татуювань на пальцях, пірсинг, яскравий манікюр — єдина жінка в чоловічому колективі інженерів пересувної майстерні дронів РУБпАК 25 окремої повітрянодесантної Січеславської бригади практично не виходить зі свого робочого місця, що сховалося за шафою.
Дівчина вправно орудує викруткою над пультом керування від «Мавіка». Що привело її в ДШВ ЗСУ?
Марині на позивний «Чібі» 29 років. До служби в армії вона працювала маркетологинею в соціальних мережах у Києві. Але на запитання про колишню професію підносить долоню до горла і жартома каже: «Воно у мене вже тут сидить!». Можливо, саме тому вона поки відмовляється займатися просуванням в соцмережах сторінок свого підрозділу.
Дівчина повністю змінила професію: «Я хочу розвивати сферу БПЛА, тому обрала цей напрям». Вона вправно працює викруткою, паяльником та іншими інструментами, щоб українські дрони більш ефективно допомагали нищити російських окупантів та одночасно зберігали життя і здоров’я українських захисників та захисниць.
«Ми не можемо дозволити собі зупинитися». Як Січеславські десантники модернізують боєприпаси для дронів на 3D-принтерах
Марина переконана, що для опанування навичок з ремонту та обслуговування БПЛА не потрібно мати специфічну освіту: «За великого бажання будь-хто може цим займатися. Наразі виконую апгрейд пультів, щоб можна було на них накрутити більш потужні антени і з бліндажа керувати дроном».
Розмовляючи із кореспондентом, вона практично не відволікається від роботи над розібраним пультом до БПЛА. Його потрібно терміново дообладнати більш надійними компонентами, частину з яких надруковано на 3D принтерах в іншому відділі майстерні.
Марина добровільно долучилася до ДШВ, звернувшись напряму до 25 окремої повітрянодесантної Січеславської бригади: «Я давно шукала куди приткнути себе саме в армії. Дізналась про цю посаду завдяки подрузі, яка тут працювала. І прийшла».
Каже, що одразу планувала підписати контракт. Але перед тим змогла ознайомитися з умовами своєї майбутньої служби: «Я сюди приїхала. Подивилася, що тут є, які є напрями. Обрала собі той, що більше сподобався — по DJI-техніці». Потім вже підписала контракт на три роки та пройшла курс базової загальної військової підготовки (БЗВП).
«На мою думку, усі українці мають пройти БЗВП», — наголошує Марина.
Лише після завершення всіх формальностей військовослужбовиця отримала постійне робоче місце. Як виявилося, вона не єдина жінка у майстерні: «У нас є ще одна дівчина, але вона зараз (відпочиває. — Ред.) після наряду. Працюємо за графіком, ходимо в наряди».
«Найефективніший спосіб позбавити світ від поганців»: що мотивує іноземців іти в підрозділ БПЛА Січеславських десантників
Чи є якісь привілеї та переваги служби в чоловічому колективі? Саме під час інтерв’ю в нашу розмову вривається військовослужбовець, чий підрозділ нещодавно прибув з Куп’янського на Покровський напрямок. У нього в руках пакет: «Можна вас відволікти на секунду? Там тортик, кава… Для першого знайомства. Дуже чекаємо на цей пульт. Коли можна за ним прийти? 20-30 хвилин?».
Стає зрозуміло, чому Марина не відволікається від роботи, але вона відповідає візитеру, що все залежить від тривалості інтерв’ю. Розуміємо важливість замовлення, тому дякуємо за розмову та завершуємо її.
Текст: Артем Ільїн, Євгеній Жаровський
Фото Віталія Павленка
