У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
Старший сержант Володимир Пономарчук з позивним «Студент» служить у Збройних Силах практично безперервно вже ціле десятиліття, і більшу частину цього тривалого терміну провів на війні.
Нині, попри важку мінно-вибухову травму, яка призвела до втрати кінцівки, він докладає всіх зусиль для того, щоб якомога швидше повернутися у стрій, адже понад усе прагне перемоги та твердо в ній упевнений.
Про свій бойовий шлях військовий розповів АрміяInform.
Незмінний «Студент» із 2015 року
Бажаючи стати на захист України від російських загарбників, Володимир уклав перший контракт ще 18-річним юнаком далекого 2015 року.
— 2015 року я за розподілом потрапив до навчального центру в Десні, навчався там три місяці. Потім служив у 21 окремому мотопіхотному батальйоні, який виконував завдання на Маріупольському напрямку. Ми тримали оборону Павлополя, Гнутового, Талаківки, Водяного, — згадує Володимир.
Воювати тоді випало переважно в обороні, однак інколи доводилось також штурмувати ворожі позиції, щоб покращити тактичне положення українських військ та зменшити небезпеку від обстрілів і можливих атакувальних дій ворога.
— Ми були мотопіхотним батальйоном, і тоді більше часу, звісно, проводили в обороні. Однак був момент, коли восени 2015 року нам разом із 36 бригадою морської піхоти потрібно було здійснювати штурм у районі села Павлопіль, — розповідає військовий.
Саме тоді Володимир здобув свій позивний «Студент», який гордо використовує до сьогодні. Часом цим позивним навіть називають бойові позиції.
— Коли 2015 року я прийшов у підрозділ, то там були дорослі чоловіки по 30‒35‒45 років. А мені 18! То вони почали жартувати, що їм прислали студента, та ще й навідником-оператором БМП. Так і повелося, що я «Студент», — усміхається він.
Попри фах навідника-оператора, попервах виконувати бойові завдання «Студенту» довелося переважно в піхоті. У складі 93 механізованої бригади «Холодний Яр», з якою уклав контракт 2017 року, він брав участь в обороні Авдіївки та Волновахи.
Гнав ворога від околиць Харкова до державного кордону з рф
Широкомасштабне вторгнення Володимир зустрів у лавах Збройних Сил. На той час він уже служив у 40 окремій артилерійській бригаді імені Великого князя Вітовта, здобувши фах навідника-артилериста.
— Приблизно за тиждень перед широкомасштабним вторгненням ми виїхали виконувати завдання на Харків, тож зустріли ворога саме там. Безпосередньо моєю зоною відповідальності був район Північної Салтівки, вулиця Наталії Ужвій, — розповідає військовий.
Після важких оборонних боїв лютого-березня 2022 року «Студент» брав участь у першому Харківському контрнаступі наприкінці квітня й у травні. Під час нього окупантів вдалося відкинути від найближчих околиць обласного центру.
З найбільшим же захватом Володимир згадує славетний Слобожанський наступ Сил оборони України у вересні-жовтні 2022 року, коли українські захисники визволили практично всю територію Харківської області.
— Тоді від Харкова ми вийшли на кордон з росією, крайній населений пункт у нас був Тернова — це під самим російсько-українським кордоном. Коли ми там закріпилися, то вже змогли бити ворога на його власній території, — пояснює військовий.
Ворожі «мотолигу» і ПТРК затрофеїв спільно з побратимами
Одним зі здобутків «Студента» та його побратимів у той час стала захоплена як трофей російська бронетехніка — бронетранспортер-тягач МТЛБ. Виявити цю покинуту окупантами бронемашину вдалося під час розвідки з повітря з використанням дрона.
— Хоча я був тоді вже артрозвідником, але навички піхотинця не забув. Тож коли помітили з «Мавіка» покинуту росіянами на їхній же території — за російським кордоном — «мотолигу», ми вирішили її затрофеїти і залишити собі, — розповідає Володимир.
Зухвала витівка завершилася вдало — бійці не лише повернулися на позиції на справній ворожій бронемашині, але й привезли на ній протитанковий керований ракетний комплекс, який потім ефективно використали проти російських загарбників.
— Із того ПТРК я особисто випустив 38 ракет по позиціях ворога. Вдалося знищити залишений противником на позиції БК і за три дні повністю розібрати їхній опорний пункт, — задоволено розповідає боєць.
Колишню російську «мотолигу» також поставили у стрій і використовували для того, щоб ефективно нищити ворога.
З гаубиці M777 — точнісінько у ворожу САУ 2С1 «Гвоздика»
Ще одним досягненням «Студента» як артилериста-розвідника стало ураження з американської гаубиці М777 російської самохідної артилерійської установки 2С1 «Гвоздика»… просто під час руху!
— Ми постійно були в небі, працювали. Якщо порівнювати наведення гармат за допомогою дронів із наведенням за бусоллю, то БПЛА дозволили артилеристам стати значно ефективнішими. Коли просто з «Мавіка» бачиш ворога і влучання, то вже з третього пострілу можна покласти снаряд точнісінько в ціль, — розповідає артилерист.
Саме так, завдяки злагодженій взаємодії розвідників-коригувальників та артилеристів вдалося підбити ворожу САУ. З особливою вдячністю згадує він командира гармати з позивним «Фізрук», який завжди був на зв’язку 24/7 і був здатен зробити перший постріл за 2‒3 хвилини після повідомлення про координати цілі.
— Взаємодія розвідників з командиром гармати відіграє величезну роль. Ми напряму працювали з розрахунком «Фізрука» і стабільно вибивали по 3‒4 одиниці ворожої техніки. За тиждень, мабуть, вибили практично всю техніку, яка була у ворога в зоні нашої досяжності, — не приховує гордості Володимир.
Військовий дуже задоволений точністю американських «Трьох сокир» і вважає, що артустановки 155 калібру, що надійшли у війська перед Слобожанським контрнаступом осені 2022 року, стали одним із суттєвих чинників успіху українських Сил оборони.
З дронаря-розвідника — на оператора важкого бомбера
Наступним етапом військової кар’єри «Студента» стало здобуття фаху оператора важкого дрона-бомбардувальника гексакоптера «Іван Сірко». Досвідчений пілот «Мавіка» Володимир швидко опанував наступний літальний апарат і продовжив знищувати окупантів у новий для себе спосіб.
— Ми працювали з населеного пункту Дворічна на Куп’янському напрямку. «Іван Сірко» — це великий коптер, у нього є 6 сервів для скиду, тобто за один політ я міг скидати по 6 зарядів загальною вагою до 25 кг. Ми, щоправда, брали на борт менше, щоб залітати глибше в тил росіянам, — розповідає «Студент».
Залітати вдавалося на 15‒19 км углиб від лінії фронту. Працювали переважно кумулятивними зарядами, оскільки полювали на ворожу техніку та артилерію. Набити тоді вдалося чимало, хоча особливо запам’яталося ураження однієї з перших цілей — ворожої гармати МТ-12 «Рапіра», яка дуже дошкуляла українським військовим.
— Вона в лісі стояла, де її було тяжко дістати FPV-дронами. Вона нашим військовим була як скалка в одному місці — била постійно по передньому краю, по нашій піхоті. То ми прилетіли туди і її знищили. Поцілили не в саму гармату, а в снаряди, які лежали біля неї. В результаті все вийшло феєрично — розлетівся увесь БК, й укриття, і сама гармата, — задоволено розповідає Володимир.
Після того він із побратимами ще багато разів вдало полював на російську техніку та артилерію, залітаючи іноді на багато кілометрів від лінії бойового зіткнення углиб ворожого тилу.
«Понад усе я хочу повернутися у стрій…»
Під час одного із бойових виходів Володимир зазнав важкого мінно-вибухового поранення, наступивши на скинуту російським БПЛА протипіхотну міну. Тоді ворог підійшов упритул до позицій українських дронарів й одночасно замінував шляхи відходу.
— Так виявилося, що наступив на «Лєпєсток», довелося накладати турнікет, побратим вколов знеболювальне. Вивезли на квадроциклі суміжники із 77 бригади, я їм дуже вдячний. Чувак красунчик просто, велика йому подяка, що він так ризикував заради мене, — розповідає про свій порятунок військовий.
Наразі Володимир на лікуванні та реабілітації у Львові. За кілька місяців уже навчився самостійно ходити та щоденно невтомно працює над тим, щоб якнайшвидше повернутися у стрій.
— У мене нога зажила після операцій за три місяці. Тут дуже круті реабілітологи, вони дуже допомагають мені відновитися. Буквально за один день мені виготовили навчальний протез — і ось за місяць я на ньому вже доволі впевнено рухаюсь, — каже «Студент».
Зараз його найбільше прагнення — якомога швидше повернутися у стрій, адже понад усе прагне перемоги та твердо в ній упевнений.
— Понад усе я хочу повернутися у стрій — у свою бригаду, свій підрозділ. Туди, де я виконував задання, до тих самих командирів, з якими я від початку широкомасштабного вторгнення. Бо хочу жити у вільній країні, де моя дитина буде вільно себе почувати, а не буде чути, як літають ракети, «Шахеди». Не можу зараз покинути службу, тому що ворог досі на нашій землі, він перетнув наші кордони. Упевнений, на 100% впевнений, що ми виграємо цю війну і виженемо ворога з нашої території, — переконаний Володимир.
Фото з особистого архіву Володимира Пономарчука
