Відео про порятунок подружжя оприлюднив підрозділ Департаменту активних дій ГУР МО України KRAKEN. Валентин Андрійович із дружиною Людмилою Миколаївною 29 серпня хотіли…
У кожного українського захисника своя мотивація, свій шлях на війні та свої мрії. Іноді ці мрії набувають несподіваних, загартованих війною форм. Боєць Бригади оперативного призначення «Рубіж» Національної Гвардії України з позивним «Боня» поділився своєю — «поїхати за кордон», але не на відпочинок, а до російських прикордонних міст Суджа чи Бєлгород, бо там, каже він, «багато цікавої роботи є для нас».
Історію бійця оприлюднили на сторінці бригади.
Ця фраза — не просто чорний гумор, а квінтесенція шляху бійця, який зустрів велику війну у 19 років під ревіння російських вертольотів біля рідного дому під Гостомелем. Він добре пам’ятає ранок 24 лютого 2022 року. «Прокинувся вдома, чую — шум… Вийшов надвір і побачив, як над головою летять російські вертольоти», — згадує «Боня».
Він встиг вивезти батьків, а сам залишився допомагати людям, що опинилися в епіцентрі боїв під Києвом. Але війна наздогнала і його: машина волонтерів, в якій він перебував, потрапила у ворожу засідку. Тоді загинули його двоюрідний брат та сусід, а сам «Боня» отримав важкі поранення — в голову, коліно, ребро. Деякий час його навіть вважали зниклим безвісти.
Лише після звільнення Бучі він зміг повернутися. Відновившись після поранень, 19-річний хлопець не мав сумнівів щодо свого майбутнього — він мав бути на фронті. Так «Боня» вступив до лав Бригади «Рубіж» НГУ (нині служить у роті вогневої підтримки 5-го батальйону).
Починав як кулеметник у піхоті, брав участь у зачистках. Цей досвід дав йому чітке розуміння: «Війна — це не те, що показують по телевізору або в інтернеті. Якщо ти не розумієш, що таке справжня війна, вона погано для тебе закінчиться». Він розумів. Навіть отримавши друге поранення, категорично відмовився від можливості перевестися в тил — «не для того йшов у військо». Натомість перейшов до роти вогневої підтримки.
«У піхоті я бігав із кулеметом MG-1. Зараз я стрілець-навідник. Трохи легше стало — не тягаю кулемет на спині. А так — виніс зброю на позицію, поставив, відстрілявся, сховався», — ділиться він особливостями теперішньої служби.
Головне, на думку «Боні» — це знати свою зброю і мати мотивацію. Мотивації йому не позичати. Пережите під Гостомелем, втрата близьких, досвід боїв лише зміцнили його рішучість. І ця рішучість виливається у специфічну мрію — перенести бойові дії туди, звідки вони прийшли. Його слова про «цікаву роботу» в Суджі чи Бєлгороді — це не про туризм, а про глибоке бажання убезпечити свою землю, діючи на випередження на території ворога.
Історія «Боні» — це портрет молодого покоління українців, чия юність обпалена війною, але чия воля до боротьби та прагнення до справедливої перемоги лише міцнішають з кожним днем.
Як повідомляла АрміяInform, «Клаус» — медик 4 бригади «Рубіж», який пройшов великий шлях від медика-розвідника до фахівця, що рятує життя побратимів навіть у найскладніших умовах війни. За його плечима безліч складних операцій, і навіть на полі бою він не забуває, що надання медичної допомоги — це не лише техніка, а й здатність зберегти спокій у найнапруженіші моменти.
