Дослідник і популяризатор козаччини став тим, хто повернув українському народові пам’ять про його героїчне минуле і перетворив історію на національну…
Сьогодні дрони стали невіддільною частиною сучасної війни, перетворившись на очі, руки і, в деяких випадках, навіть на ударну силу української армії. Командир взводу безпілотних авіаційних комплексів (БПАК) 426 окремого батальйону безпілотних систем із позивним «Махмут» розповів, як безпілотники змінили війну, чому оператори дронів постійно змушені бути на крок попереду ворога та що для нього означає перемога.
Історію бійця оприлюднили на сторінці Військово-Морських Сил ЗСУ.
Свою військову кар’єру «Махмут» розпочав у 18 років, коли пішов служити в морську піхоту. Тоді він і гадки не мав, що колись стане частиною безпілотного фронту.
«Я бачив дрони тільки у фільмах», — зізнається він. Але, коли дізнався, що в батальйоні є окремий підрозділ операторів БПАК, одразу ж попросився туди.
Так почалося його навчання на «Лелеці» — розвідувальному дроні літакового типу. Після місяців тренувань він повернувся у підрозділ і розпочав свою роботу. Спершу — спостерігав і коригував удари артилерії. Потім освоїв сучасніші системи, що дозволяли літати далі та довше. А згодом прийшло розуміння, що безпілотники можуть не лише шукати ворога, а й знищувати його.
Війна постійно змінюється, і той, хто не адаптується, програє. Якщо раніше оператори БПАК працювали в стабільних точках і змінювали їх раз на тиждень, то після 24 лютого 2022 року ситуація кардинально змінилася.
«Ми могли змінити до десяти позицій на день, — розповідає „Махмут“. — Ворог намагався нас глушити, накривати артилерією, запускати авіацію, але наша головна задача була — не зупинитися».
Зараз його підрозділ працює вже не тільки з розвідувальними, а й з ударними дронами. Вони не просто передають координати, а знищують цілі.
«Ворог швидко вчиться, але ми вчимося швидше», — посміхається він.
Кожен новий ефективний дрон, що з’являється на полі бою, одразу ж вивчається, і оператори проходять відповідні навчання. Українська армія тримає темп і постійно вдосконалюється, не даючи противнику жодного шансу на технологічну перевагу.
Для когось війна — це обов’язок перед країною, для когось — боротьба за справедливість. Для «Махмута» вона ще й особиста. Його дім зараз окупований, і повернути його — головна мотивація воювати.
«Перемога для мене — це коли я повернусь додому», — каже він.
Його взвод працює щодня, не даючи ворогу жодного шансу закріпитися на українській землі. І вони не зупиняться, поки не повернуть кожен клаптик країни.
Як повідомляла АрміяInform, «Я не рахую свої трофеї, але це сотні знищених цілей. Моє головне завдання — прикрити нашу піхоту…», — ці слова належать 23-річному «Івасику», одному з найкращих операторів FPV-дронів 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади.
