У натовпі — студенти, айтівці, ветерани й військові у пікселі. За кілька метрів рекрутери пояснюють різницю між підрозділами та спеціальностями,…
Ще до початку повномасштабного вторгнення вона носила сукні та підбори, але коли ворожа бронетехніка рушила на Київ, Світлана пішла у військкомат. Відстояла багатокілометрову чергу й потрапила до протитанкового взводу 5 окремого штурмового полку (нині бригади). Тепер вона — командир взводу й оператор ПТРК «Стугна-П», яка знищує ворожі танки.
Історію захисниці оприлюднили на сторінці Сухопутних військ ЗС України.
Світлана не мала військової освіти, але володіла вогнепальною зброєю, мала фізичну підготовку та психологічну освіту. Вона була впевнена: якщо є бажання — всьому можна навчитися.
«Я розуміла, що все можна опанувати, якщо є мотивація. І коли в бригаді з’явилася нова штатна структура, мене, як молодшого сержанта, призначили командиром відділення», — розповідає вона.
Проте не всі побратими сприйняли її нову роль. «Хлопці, яких я вважала братами, раптом стали вороже налаштовані, — зізнається Світлана. — Не кожен чоловік може прийняти жінку-командира».
Світлана працює з українським протитанковим ракетним комплексом «Стугна-П», який дозволяє знищувати ворожу техніку з укриття.
«Мені подобається, що можна працювати з окопу, де ти хоч трохи захищений. Можеш прицілитися, подумати, видихнути й зробити точний постріл», — каже вона.
І коли ракета влучає у ціль — це момент особливих емоцій. «Я одразу монтую маленьке відео з мотиваційною музикою й надсилаю в нашу групу. Це заряджає всю команду».
Попри складнощі, мотивація Світлани залишається незмінною. «У мене є ціль, і вона не загасла. Я бачу світло в кінці тунелю й йду до нього. На мене нічого не вплине».
Її історія — це ще один доказ того, що війна не знає гендерних обмежень. Головне — сила духу, віра у свою справу й безмежна любов до України.
Як повідомляла АрміяInform, бойова медикиня Анна з позивним «Мишка». Дівчина, якій щойно виповнилося 19 років, свідомо обрала шлях захисниці України та приєдналася до лав ЗСУ.
