Серед причин популярності бригади серед військовослужбовців — довіра до командира частини Кирила Вереса, високі результати на полі бою та позитивні…
Олексій – киянин. З перших днів широкомасштабного вторгнення воював у складі артилерійської бригади. Пройшов бої за Бахмут. Внаслідок прильоту ворожої міни у нього був перебитий хребет. Згодом за станом здоров’я військового перевели на службу до ТЦК та СП.
Про оборону Києві та задачі, які виконував на Бахмутському напрямку, Олексій розповів нашому кореспонденту.
«Дай мені цю машину, відпусти на два дні, і в нас вона буде їздити»
«На другий день широкомасштабного вторгнення вдома знайшов свій військовий квиток і пішов до ТЦК у Києві. Пам’ятаю, що там черга велика була. Питали мене, чи готовий на передову. Відповів, що готовий. І невдовзі вже був у своїй військовій частині. Потрапив в одну зі славетних артилерійських бригад.
До речі, до ТЦК тоді прийшов із двома хлопцями. Вони з Донецька. Ще у 2014 сюди переїхали. І один сказав: «Льоха, ми колись вже відсиджувалися, у нас тепер дому там немає, треба йти воювати».
До вторгнення у мене було хороше життя, не жаліюся. Керівна посада в одній відомій компанії. Там, до речі, мене чекають досі і підтримують постійно. Коли все закінчиться, я повернуся до свого звичайного життя.
Батьки мої не дуже схвально спочатку поставилися до мого рішення йти воювати. А потім з часом прийняли цю ситуацію. Дружині з сином, які виїхали до Польщі, написав, що пішов до війська. Вони зрозуміли мене. Мої мама з татом з початком широкомасштабного вторгнення теж виїхали. До Австрії. Батько там і помер.
…Цивільна робота у мене була пов’язана з автотехнікою, тому це в армії стало у нагоді.
Війна ж не може існувати без автомобілів. Так я і почав. Це була оборона Києва. Ми постійно вантажили снаряди, відправляли. Багато транспорту у військових тоді ще не було.
Я побачив, що в частині стоїть Volkswagen Т4, напіврозібраний. Командиру роти кажу: «Дай мені цю машину, відпусти на два дні, і в нас вона буде їздити». Так і зробили.
І я вже з цим відремонтованим автомобілем спочатку займався підвозом БК до гармат, які навкруги Києва стояли. До деяких з них іноді прориватись було дуже небезпечно. Але на швидкості вдавалось.
Десь під кінець березня 2022-го ворог почав тікати. І пішов через Суми. А ми на двох тралах з гарматами, доганяли їх. Зупинялися, розкладалися, стріляли по них, складалися і знов доганяли.
Зараз періодично проходжу реабілітацію. Після процедур на півтора місяця біль минає
Згодом запропонували перейти в інший, тільки створений підрозділ у нашій бригаді. Запросили, бо я ніколи не відмовлявся навіть від найскладніших завдань. Пройшов навчання, закінчив його на відмінно.
Згодом спитали, хто хоче на Бахмут. І я добровільно – туди. А там вже зовсім по-іншому все. Майже цілодобова робота. В екіпажі хтось відпочиває три години, в цей час інший працює, потім навпаки.
Не було часу на повноцінний сон. Іноді в полі цілу добу можна пропрацювати, коли мороз, сніг і в небі ворожі пташки.
І задачі зовсім різні тоді були. Іноді ми били по важливих об’єктах ворожих, які розташовувались іноді за 30 кілометрів від лінії зіткнення.
Бувало, ми розвідували, куди кацапи притягували якусь важку техніку, або ті ж самі «Гради».
Кацапи тоді понатаскали мінометів, важкої зброї та періодично намагалися прорватися.
І от коли вони своєю артою починали по нашій піхоті бити, то ми й займалися контрбатарейною боротьбою: відшукували їхні гармати та били по них нашими засобами.
І там як раз на Бахмутському напрямку міна прилетіла майже поруч зі мною. Як наслідок – перебитий хребет, ураження всіх його відділів. То потім мене визнали обмежено придатним і перевели до ТЦК служити.
Зараз періодично проходжу реабілітацію. Після процедур на півтора місяця біль минає. Хоча й до того прильоту міни у мене вже почав руйнуватись хребет, бо вантажили важкі снаряди.
…Мій колега, який зараз теж у ТЦК служить, не реагує на дорікання на нашу адресу від цивільних, мовляв, чого ви тут, а не там. І я солідарний із ним, теж не звертаю уваги на такі фрази.
Немає сенсу щось пояснювати на третій рік широкомасштабного вторгення. Той, кому цікаво, він все знає прекрасно. Є дуже багато людей, які на збірних пунктах так і кажуть нам: ми знаємо, ми читаємо, ми бачимо, що військові у ТЦК – це ті, хто там не можуть вже воювати за станом здоров’я. Тобто, більшість, як раз розуміє, хто ми».
