Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Нещодавно Головнокомандувач Збройних Сил України генерал Олександр Сирський в інтерв’ю «ТСН.Тиждень» заявив, що наша країна поки що не має систем, здатних перехопити російський «Орєшнік», і що це спонукає Україну активно вести переговори із союзниками, щоб таку зброю отримати.
Які країни мають систему, здатну протидіяти «Орєшніку»? Та чи маємо ми ресурси для створення власної протиракетної системи такого ж рівня? На ці запитання відповів військовий експерт Петро Черник.
Сумнівно, що росіяни завдали по-справжньому сильного удару
«Орєшнік» — дуже серйозна ракетна система. росіяни її подають як неймовірно нову, але насправді це далеко не так. Тож що це таке?
Перше. Це старенька РСД-10 «Піонер», яка розроблялася з 1976 року. Це доволі серйозна система. До 5000 кілометрів — завдавання ударів. Швидкість розгінних блоків кожного — у межах до 10 тисяч кілометрів за годину. Це класична заатмосферна балістика, яка на дуже високій швидкості приходить до своєї цілі.
росіяни стверджують, що на цю хвилину в розгінному блоку «Орєшніка» до 36 бойових елементів. Але тут є серйозний момент: дуже сумнівно, що там є вибухівка. Найімовірніше — це кінетична частина, адже коли будь-яке тіло розганяється до такої швидкості, то навіть кілограм горіхів на такій швидкості виділить енергії більше, ніж один кілограм еквівалента тротилу.
І якщо дуже уважно подивитися на той єдиний удар (мова про торішній удар по місту Дніпро. — Ред.), який відбувся, можна зрозуміти наступне: з огляду на те, як ці бойові блоки прийшли, дуже сумнівно, що вони мали якусь якість. Тому що на відео чітко видно велику кількість світла. Отже, світло при терті — це, як правило, згорання. Сумнівно, що росіяни завдали по-справжньому сильного удару.
Друга система, з якої міг вирости так званий «Орєшнік», — це РС-24 «Ярс», полегшена його частина. Чи можливо це збивати? Так виглядає, що на цю хвилину ні MIM-104 Patriot, ні система SAMP/T з цим упоратися не може. Але стверджувати, що таке неможливо взагалі, також не зовсім коректно.
Може з’явитися власний зенітно-ракетний комплекс стратегічного призначення
В американців є просто фантастична система THAAD, якраз розроблена для збивання саме таких балістичних цілей. Ця система заатмосферна, поза 200 кілометрів вона працює. Але є нюанс. Одна машина коштує 2,5 млрд доларів. Так, так, я не помилився. Це за одну машину. А машина обчислення — 600 мільйонів доларів.
Дозволити собі це можуть американці. А єдина країна, яка дозволила собі це купити — Саудівська Аравія.
Правда, є певний оптимізм. Американці зробили пускову установку Typhon, буквально у 2024 році ввели її до строю. В першу чергу, ця система призначена для відстрілювання такої прекрасної ракети, як BGM-109 Tomahawk. Але у комплектацію також входить і той самий пусковий контейнер: може запускати ракету RIM-161 Standard Missile 3. Це якраз і є протиракета. Якраз вони та розроблялися проти подібної балістичної зброї.
Отут для нас може бути оптимізм, якщо наші американські союзники дійдуть до висновку, що Україні це можна передати. А об’єктивно треба дивитися в бік розробки власних систем.
Нагадаю, з-понад 30-ти важких міжконтинентальних балістичних ракет, які свого часу розробив радянський союз, дві третини розробилися в нас на «Південмаші». Тобто технологічний потенціал є, науковий потенціал є. Тільки докласти розуму, докласти інженерної думки, докласти фінансування.
Я більш ніж упевнений, що може з’явитися власний зенітно-ракетний комплекс стратегічного призначення, який може впоратися із тим, що називається «Орєшнік». Хоча справедливості заради треба ствердити, що саме в цю хвилину дійсно таких комплексів у нас поки що немає».
