Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Бійцю бригади «Рубіж» з позивним «Батя» 56 років, і за його плечима — роки війни, починаючи з 2014-го. Тоді, на початку російської агресії, він добровольцем прийшов до військкомату в рідному Дніпрі та став до лав Національної гвардії. Його бойовий шлях розпочався на сході України, де разом із побратимами він брав участь у звільненні Маріуполя.
Історію бійця опублікували на сторінці 4 бригади оперативного призначення «Рубіж».
«Тоді було легше. Ходили по позиціях без броні. Зараз війна стала іншою», — згадує «Батя».
Після 2017 року боєць зробив паузу, але з початком повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році без вагань повернувся до війська. Спочатку він потрапив до тилової частини, але згодом перевівся до бригади «Рубіж», оскільки, за його словами, «сидіти й охороняти» було йому не до душі.
Нині, попри свій вік, «Батя» нарівні з молодшими побратимами відбиває ворожі атаки. Він згадує важкий штурм, що відбувся перед Новим роком. Тоді противник атакував малими групами, намагаючись прорвати українські позиції. Проте, завдяки злагодженій роботі українських захисників, ворогу це не вдалося — 36 окупантів залишилися на полі бою.
«Страху немає. Працював не тільки наш батальйон, нам допомогли й скидами з дронів, але основне — злагоджена робота», — розповідає боєць.
Дії російських окупантів під час так званих м’ясних штурмів дивують навіть такого досвідченого воїна, як «Батя»: «Вони або божевільні, або „напхані“ якимись речовинами. Доходять до нашої „єгози“, хтось спеціально на неї лягає, щоб інші переступали. Але ця тактика не безглузда — просто вони воюють дронами, а люди для них нічого не варті».
«Батя» відверто каже, що під час ворожих атак страх відчувають усі, навіть найдосвідченіші воїни. Проте головне в такій ситуації — вчасно підтримати та підбадьорити побратимів. «Удаємо, що нам самим не страшно, жартуємо. Якось були газові скиди — ми вдягли протигази, дістали телефони й почали грати в ігри. Ті, хто боявся, побачили це і теж заспокоїлися», — ділиться він.
Після закінчення війни «Батя» мріє про спокійне життя на пенсії. «Скоріше б мир настав, щоб діти не бачили цього», — каже він, додаючи, що готовий боронити рідну землю, доки вистачить сил.
Як повідомляла АрміяInform, матрос Василь із позивним «Розбійник» служив у 38 окремій бригаді морської піхоти, де героїчно захищав Україну на Покровському напрямку.
