Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Колишній футболіст Денис Губернатор після поранення на Донбасі пішов у «самоволку». Удома провів рік. Згодом долучився до «Хартії», де служить його батько.
— Я працюю з батьком в екіпажі. Я — кулеметник на американському кулеметі «Браунінг». Прикривати, збивати літаючі пристрої — моє завдання. Я весь час прикриваю позиції, частіше всього це я стріляю по мавікам. Було таке, що і збивав мавік. А взагалі — це прикрити групу, щоб вона нормально зайшла або вийшла з позиції. Ми з батьком дали раду, що краще бути разом, — розповідає Денис.
Попри СЗЧ, йому дозволили жити і служити пліч-о-пліч з татом. Нині Губернатори возять піхоту на нуль: батько — водій міцнезного «Новатора», а син прикриває піхотинців від російських дронів.
— Я водій цього автомобіля, — не без гордості говорить Губернатор-старший. — Автомобіль — прекрасний, броньований, витримує багато чого: і різні прильоти (зокрема 120-й калібр витримував), має добру проходимість. І на одному колесі виїжджали, доводилось. Працюємо. Легше служити, коли хтось поряд з близьких. Застерегти може, допомогти. Є на кого, інколи, опертися. Ми працюємо в одному екіпажі. Разом доставка, евакуація поранених.
Одні виходили, другі заходили — прилетіло. Було тоді два скида: один скид поряд, інший — чуть далі. Три чоловіка тоді поранених. То мавік скине десь рядом щось, буває так, що попробиває під час руху…
Тим, хто самовільно залишив частину, повернутися краще до 1 березня 2025 року. Так можна буде уникнути покарання за СЗЧ, знайти гідне місце в підрозділі і відновити виплати. Денис розповів свою історію.
— Після поранення, після госпіталю багато емоцій… Дорога частина… тому і попав в СЗЧ. Це був 23-й рік. У мене були осколки в ногах, три штуки. Один ще залишився там, тому що його не змогли витягнути. Після того мене перевели в іншу роту і така була хвиля емоцій, що я зібрався додому.
— Як довго ви були вдома?
— Майже рік. Перебороти себе було дуже важко. Розуміння того, що пішов, а пацани там… і ще батько мені розкаже, як і що… Що треба допомога там чи ще щось… ну і одного дня я приїхав у частину, попросив щоб мене перевели до батька. І ця частина прийняла нормально, командири тут нормальні, то все добре.
«Хартія» з повагою ставиться до всіх, хто визнає свої помилки. Найголовніше — це люди.
