АрміяInform запитала у Секретаріаті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, як там фіксують всі ці випадки та порушення прав людини, і, власне, знищення української…
Військовослужбовець ЗС України Владислав родом із Запорізької області. Служить у 141 окремій механізованій бригаді.
Як він зустрічав ворога на позиції, будучи пораненим? Та за яких обставин знищив двох окупантів? Про це він розповів нашому кореспонденту:
Я розстібнув на собі бронежилет, наосліп накладав бандаж, і якраз по рації нам кажуть, що в наш бік йдуть двоє кацапів…
Невдовзі після того, коли почалося широкомасштабне вторгнення, я батькам своїм сказав, що піду до війська. Вони пробували відмовити. Я ж, взагалі, віруюча людина, і брати до рук зброю — це не моє. Але, як сказав мій побратим: ти можеш служити, бо наші вороги — це кацапи, а вони — не люди.
І в будь-якому разі я захищаю свою країну, захищаю свою націю.
…Можу згадати випадок на фронті, який стався у травні 2024 року на одному з південних напрямків. Ми зайшли на позицію першого числа, увечері. Нам сказали, що треба зустріти «зайчиків» на мопеді. Мається на увазі, що ворог там пересувався на мопедах.
На позиції ми були вдвох з побратимом. Почав ворог працювати по нас з АГС. Прилетіло мені справа. І таке відчуття було, ніби держаком лопати тобі зарядили з усієї сили в це місце. Потім бачу, щось тече з мене…
По рації передав, що я «300». Спитали, який у мене зараз стан, чи можу рухатись? Я відповів, що можу.
Це було ввечері, нічого не було видно, причому ще й на нас були плащі-«невидимки», які ховають тебе від тепловізорів. Я розстібнув на собі бронежилет і наклав бандаж наосліп.
Дивлюсь, реально йдуть двоє кацапів й ще ліхтариками собі світять. Я підпустив їх поближче, метрів на 150
І як раз у цей час по рації нам сказали, що у наш бік йдуть двоє кацапів. Подивився: реально двоє йдуть й ще ліхтариками собі світять. Я підпустив їх поближче, метрів на 150.
Одного «затрьохсотив», потім його наші з дронів скидами добили. Другий — справа спочатку обійшов мене, але я і його поранив. І так само потім його скидами добили.
Але ж ми мали зустріти ще москалів на мопедах, про яких нам казали. Я ротному по рації передав, що я боєздатний: рука на той момент ще не оніміла, бо влучили мені в плече. Тобто, стріляти міг.
Проте ротний сказав, що я «300-й», і тому «по-сірому» (на самому світанку. — Ред.) маю вийти з позиції. Але ж я розумів, що роботу потрібно закінчити.
І почули ми з побратимом, як їде мопед. По рації теж сказали, що ворог рухається в наш бік. Згодом передали, що наші мінометники відпрацювали, і противник розвернув свій мопед і повернувся назад.
Потім, поранений, на певній точці я пролежав 12 годин. Змінив собі бандаж… Протримався «до сірого». І за мною приїхав «евак» (евакуаційна машина. — Ред.). Це було вже третє моє поранення.
А перше — було від Ф-1. Її з дрона на мене скинули кацапи… Вона впала з лівого боку, ближче до ноги, і розірвалась. Пам’ятаю, що у мене так зашипіло у боці тоді! Але пощастило все ж таки. Бо у мене є звичка все своє носити із собою. Я навіть на позиції брав із собою військовий квиток та гаманець. І це врятувало мою ліву ногу: уламок влучив у військовий квиток, наскрізь його пробив і зупинився на шкіряній обкладинці. Навіть не думав, що мене колись військовий квиток зможе врятувати”.
Фото — Юрія Мате та з особистого архіву Владислава
