У 2002-му — в Берліні. У 2003-му — в Барселоні. У 2004-му — в Афінах. У 2008-му — в Пекіні. У 2012-му — в Лондоні. Його суперники — найсильніші плавці планети. Його арена — олімпійські басейни й відкриті…
Пропагандисти в мережі поширюють відео, нібито від ЮНЕСКО. У ньому стверджують, що Україна знищила більше пам’яток, аніж «Талібан» в Афганістані, — 5400 об’єктів за два роки. Нібито про це заявила директорка Центру всесвітньої спадщини ЮНЕСКО Мехтільда Ресслер, підкресливши, що «таке ставлення до пам’яток історії характерне для терористичних режимів, але не для європейської цивілізації».
Однак ЮНЕСКО не публікувало такого відео на своїх офіційних ресурсах. А Мехтільда Ресслер, яка вже не є директоркою Центру всесвітньої спадщини, ніколи не робила подібної заяви. Як з’ясувалося, відео створили з контенту з відкритих джерел, де розповідається зовсім про інше.
Окрім того, тимчасовий виконувач обов’язків губернатора Курської області Хінштейн заявив, що 22 грудня внаслідок ракетних ударів у Рильську постраждали 17 об’єктів культурної спадщини, звинувативши в цьому ЗСУ.
Проте масштаби пошкоджень, про які каже Хінштейн, насправді є мінімальними, а обставини їх появи залишаються непідтвердженими. На противагу цим заявам, росія активно руйнує українську культурну спадщину. Станом на грудень 2024 року в Україні зафіксовано 1222 пошкоджені пам’ятки у 18 регіонах. У листопаді росія завдала 43 нових ударів по пам’ятках історії та культури, зокрема в Запорізькій, Одеській та Хмельницькій областях. У Харківській області, наприклад, ворог пошкодив 322 такі об’єкти, у Київській області та місті Києві — 81. Останній найгучніший випадок — обстріл Миколаївського костелу в Києві 20 грудня. Україна наполягає на міжнародному розслідуванні цих актів культурного вандалізму, що є порушенням міжнародного права.
росія поширює подібну дезінформацію з кількох причин. По-перше, у такий спосіб країна-агресорка намагається перевести фокус з руйнувань, які вона завдає українській культурній спадщині, на звинувачення України. Це допомагає створювати ілюзію моральної рівності між агресором і жертвою. Ворожа пропаганда апелює до емоцій, використовуючи теми культурної та духовної спадщини для мобілізації підтримки серед власного населення. Така дезінформація виправдовує агресивні дії росії як «захист» її історичної і духовної спадщини. Агітпроп такими повідомленнями також хоче викликати в міжнародної спільноти сумніви щодо достовірності українських звинувачень у воєнних злочинах.
