Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Сержант із позивним «Хорн» проходив строкову службу у 2005-2006 роках. Після початку широкомасштабного вторгнення як військовий готувався у Польщі та Великій Британії. Нині служить у 44 окремій механізованій бригаді ЗС України.
Які найбільші втрати за день можуть бути у росіян? Та що нині найстрашніше на фронті? Про це військовий розповів нашим кореспондентам:
«Здрастє, приєхалі, ми єсть»
«Ми з кумом були від початку широкомасштабного вторгнення у ДФТГ. А у 2023 році вже разом стали до лав ЗСУ.
Коли почав службу у бригаді, то мене спочатку поставили на посаду командира відділення. А потім приїхав головний сержант бригади, поговорив з нашими офіцерами та мене призначили заступником командира взводу.
З вересня 2023 року я вже був у районі бойових дій на Донеччині. Виконував задачі на КСП роти як головний сержант. «Пташки» наші літали, дивилися, а я, відповідно, коригував по радіостанції дії наших військовослужбовців. У мої обов’язки також входило заводити і виводити людей з позицій.
Противник щодня обстрілював нас, щодня штурмові групи атакували наші позиції. Вони могли одного штурмовика свого послати на нас, могли — двох, а могли одразу десятьох. Ми бачили «пташками», що починають лізти. І вже попереджали по радіостанції наших хлопців на позиціях, що з такого-то напрямку йде рух на вас, будьте готові.
Відбивалися ми за допомогою стрілецької зброї, гранатометів, мінометів.
Буває спочатку їхня арта «насипле» нам і потім піхота лізе на нас. А буває просто без артилерії штурмують.
Іноді навіть бувало, що проривались в шанці наші. І там вже наші хлопці тоді закидували їх гранатами. Як правило, ворожим солдатам кажуть, що на наших позиціях нікого немає. Вони приходять, а там — «здрастє, приєхалі, ми єсть».
Лопата — це твій найкращий друг
Втрати у них величезні. Якось було, що за пару годин ми близько 70 окупантів поклали. Це разом — і поранених, і вбитих. Але важкі поранені їхні не повертаються. І їх не евакуюють, хіба що офіцера якогось. А якщо це легкий поранений, то він сам має повернутись. Іноді вони навіть до нас приходять, у полон здатись. Бо там їх свої ж можуть пристрелити.
І у цих полонених одна пісня: я не стріляв, мені сказали йти вперед, мене на вулиці спіймали, мобілізували…
Якось офіцера взяли ми в полон. Молодшого лейтенанта. І тоді ми завдяки йому отримали доступи до стрімів їхніх, з картами. Це дуже допомогло нам при плануванні потім, бо ми бачили, де їхні дрони літають. Якщо ми бачили на їхніх стрімах, що ворожа «пташка» висить над якимось місцем, то туди ми не заходили.
Ну і, зараз вже у 2024 році таке спостерігаємо на позиціях: якщо йде якийсь досвідчений ворожий штурмовик, то він у броніку, шоломі, з автоматом, а за ним — двоє носильщиків, несуть йому БК у рюкзаках. І ці носильщики без зброї.
…Нашим новобранцям, які тільки заїжджають на позиції, треба бути готовим до всього. Найголовніше це — слухати, думати і копати. Копати — це значить думати про збереження свого життя. Чим глибше закопаєшся, тим краще. Лопата — це твій найкращий друг.
Найстрашніше зараз це FPV і дрони зі скидами. Бо ти мінометку чуєш і розумієш, що вона поруч десь ляже, по звуку розумієш. Тому міномет, скажімо так, тепер це не так вже й страшно».
До речі, якщо вам цікаві не тільки історії героїв, але й інший спеціалізований та аналітичний контент про військову справу – підпишіться на телеграм-канал АрміяInform
