Не таємниця, що росіяни почали дуже серйозну роботу з повернення власної техніки з країн третього світу «Українці показують просто феноменальні успіхи в частині винищення…
Уже кілька тижнів геймери усього світу шаленіють, адже вийшла друга частина легендарної гри S.T.A.L.K.E.R. 2: Heart of Chornobyl.
Гра стала справжньою квінтесенцією українських сенсів і контексту. Взяти хоча б до уваги той факт, що у S.T.A.L.K.E.R. 2: Heart of Chornobyl використано 420 (!) українських пісень
Головних та другорядних персонажів S.T.A.L.K.E.R. 2 втілили українські актори театру, кіно та дубляжу, і, зокрема, ті, котрі приєдналися до лав Сил оборони України.
Один з них — Олександр Лаптій з позивним «Сей». Актор театру та кіно, з 2023 року — військовослужбовець 1-го батальйону спеціального призначення 12-ї бригади спеціального призначення «Азов». Солдат Нацгвардії став прототипом одного з головних персонажів — Шрама.
АрміяInform під час інтерв’ю розпитала військовослужбовця про те, як приєднався до команди творців гри, як реагували побратими-геймери, коли дізналися, що колега приєднався до створення культового продукту; про особистий дозвіл на зйомку від комбрига Дениса Прокопенка, про те, як S.T.A.L.K.E.R. 2 загострює сприйняття українського контексту у світовій спільноті, а також про те, як приєднувався до лав Сил оборони, використавши своє службове положення (хоча мав бронь від мобілізації).
— Розкажіть, будь ласка, як взагалі почалася ця історія: що ви стали прототипом одного з головних персонажів гри «Сталкер».
— Почалася ця історія в листопаді 2021 року. До повномасштабного вторгнення я — професійний актор, режисер драматичного театру, актор українського кінематографа. І одного дня я отримав у месенджер повідомлення від кастинг-директорки, яка працює над S.T.A.L.K.E.R. І от вона каже, що хоче мене запросити на кастинг, я тоді ще не знав, про якого персонажа йдеться… Спочатку подумав, що це розіграш. Адже S.T.A.L.K.E.R. — моя улюблена гра, яку грав десять років назад, і чекав другу частину! І тут таке повідомлення! Справді, подумав, що то жарт. Але: чому б не спробувати?
Я пішов у центральний офіс GSC Company group, познайомився з кастинг-директоркою, з людиною, яка писала сценарії та вони дали мені текст зі словами: «Спробуймо». І я побачив, що мій прототип — це Шрам. І це — культовий персонаж для всіх геймерів, які грають у S.T.A.L.K.E.R. Всі ті, хто грав у першу частину гри «Чисте небо» знають, що вона закінчується інтригою, і незрозуміло, чи Шрам загинув. Світове геймерське ком’юніті хотіло дізнатися, чи вижив Шрам. І тут мені дають тексти. І я дізнаюся, що Шрам вижив — але я паралельно підписую сотні документів про нерозголошення, і навіть не маю права казати те, що я якось залучений до S.T.A.L.K.E.R., а не те щоб розповідати якісь сюжетні лінії (сміється — ред.).
Тоді я зрозумів, що все серйозно, мені сказали, що я їм підходжу і що далі я мав очікувати виклику на знімальний майданчик.
Але спочатку, як це годиться в комп’ютерних іграх, робиться 3D-модель. Це такий досить цікавий процес: ти заходиш у кімнату, яка просто обвішана фотоапаратами, камерами, їх понад триста. Ти сідаєш, тебе фотографують з різних ракурсів, ти відіграєш декілька емоцій, які потім стануть безпосередньо прототипами емоцій Шрама.
Потім в лютому почався знімальний процес. В мене було досить багато знімальних днів, але після декількох зйомок, які відбулися 19 лютого, наступна мала бути у 20-х числах лютого. Але все обірвалося. І вже потім, коли я долучився до лав «Азову», мені прийшло повідомлення, що робота продовжується, і що розробники хотіли б, щоб я озвучив свого персонажа. Я такий: вау! Але тепер все залежало від командування.
— Чи радилися перед цим з командуванням, чи було воно за? Чи проти? Чи були погодження?
— Командування проти не було. Звичайно, була купа погоджень. Я відразу прийшов до комбата і кажу: «В мене таке до вас прохання, друже комбат, незвичне. Мені треба КЗВ (короткотривале звільнення військовослужбовця), але не за сімейними обставинами». Я розповів цю історію і те, що мені треба в Київ на декілька днів, на першу сесію. Комбат відповів, що це, напевно, повинен вирішувати комбриг. Він якраз їхав до нього у справах, і обіцяв запитати та про мене. Через годину повернувся з відповіддю: «Редіс плюсанув. Збирай звечора речі — зранку дуй на Київ».
— Чи було для вас це іміджево й трепетно, що ви стаєте частинкою цієї легендарної гри, адже ви сказали, що досі вже були знайомі з цією грою?
— Звісно, я грав. У процесі підготовки до зйомок пройшов ще раз першу частину, щоб нагадати для себе сюжет. Шрам змінився за цей час, оскільки за сюжетом пройшло 10 років і він пережив декілька викидів радіоактивних. У другій частині Шрам досить імпульсивний та експресивний персонаж вийшов, хоча в першій частині був переважно мовчазним.
Так, для мене це було цінно — долучитися до створення цієї гри. По-перше, ти коли читаєш сценарій — неймовірні емоції. Адже я знав відповідь на питання, чи живий Шрам, чи ні, але я не міг про це сказати. Це таємниця, яку я тримав до релізу (сміється — ред.).
— Чи грають у вашому підрозділі у цю гру, знайомі, друзі? Коли дізнаються, що ви долучалися до створення нового «Сталкера» — як реагують?
— Зараз рубляться, так (сміється — ред.). Емоційно дуже, бо в когось інтернет не тягне, в когось ноутбук лягає. Так, у підрозділі є фанати гри. Коли дізналися, що я долучався до процесу створення, постійно запитували, коли будуть ключі, казали: «Є ж промоверсія, давай ключі» (сміється — ред.). Я ж просив їх трохи почекати, бо потім їм же буде нецікаво, якщо я заспойлерю щось, зникне інтрига, а в цьому ж — весь кайф для геймера: тримати напруження під час проходження гри. Це дуже круто!
— А коли ви вперше зізналися побратимам?
— Я не сказав, що граю саме Шрама, але наша бригадна медійна служба зняла ролик, де розповіли, що азовець залучений в цій грі. І всі такі: «опа»! (сміється — ред.). Було купа питань. Але я просив чекати релізу.
— Першу частину S.T.A.L.K.E.R. багато асоціювали з рф, думали, що це російське. Зараз вже — чітке усвідомлення, що це саме український продукт. На вашу думку, чи просувається у світі українськість через цю гру?
— Так, я чув таку думку, що, мовляв, перший S.T.A.L.K.E.R. був типу проросійський, але це не зовсім коректне висловлювання, на мою думку. Тому що основа гри — реальні події катастрофи на Чорнобильській АЕС. Тоді був Радянський Союз, а росія чомусь взяла і привласнила історію СРСР, хоча це — історія конкретних республік. Тому це була спроба росіян чергового привласнення і крадіжки нашої історії. Звісно, перший S.T.A.L.K.E.R. був російськомовний на той час, бо ринок рф — набагато більший. Але я думаю, що це був суто маркетинговий вхід, щоб залучити більшу аудиторію геймерів. Це треба враховувати.
Але я не скажу, що гра була «проросійська». Це просто вигаданий світ, який побудований на історії Чорнобильської АЕС. І думати, що рф є нащадком цієї історії — не правильно.
А зараз, після того, як почалася повномасштабна війна, завдяки директорам, гра S.T.A.L.K.E.R. стала цілеспрямованою акцією з просування українського контенту не тільки на всю Європу, а й на увесь світ. Про Росію взагалі забули, і це супер, її просто взяли та відрізали.
Я дивився стріми закордонних блогерів (американців, німців, французів, корейців), і вони всі радять якраз не англійську озвучку, а саме українську, тому що вона більш емоційна, і рідніша. Коли я працював над озвучкою, мені, звісно, показували англомовний матеріал. І я чув голос людини, яка озвучує мого персонажа в англомовній версії. І для нього слово «Прип’ять» — просто слово, він не знає, що це таке.
Я ж — із Чернігова. Я пам’ятаю цю катастрофу. Я знаю, що таке Прип’ять, зона відчуження, рудий ліс… Для мене це близькі слова, і це — український контекст. Не раз чув, що навіть тим людям, які не розуміють української мови, радять вмикати саме українську озвучку з титрами. Та й музика — потужна, це теж великий плюс.
— Ігри — це ціла культура, окремий всесвіт. Чи маєте відчуття, що українізуєте цей напрямок? Що працюєте інформаційно на Україну в час, коли триває масштабне ще й інформаційне протистояння?..
— Так, однозначно. Війна — гібридна, і важливе застосування ось цього, скажімо так, м’якого впливу на західний світ. Ми таким чином просуваємо наші наративи, нашу війну, в якій ми зараз знаходимось. Ми знайомимо західний світ з нашою культурою, щоб вони побачили, що вона кардинально відрізняється від російських культури та мистецтва.
— Розкажіть про себе: коли стали до лав Сил оборони України? Чому саме «Азов»?
— Це, до речі, перше запитання, яке озвучують на співбесіді. Коли ти заходиш в рекрутинговий центр і людина, яка представляє «Азов», запитує: «А чому саме Азов?». Я подумав, що треба дати якусь нестандартну відповідь, згідно з моєю цивільною професією. І я відповів так: «Азов» — це підрозділ, який органічно поєднав у собі один з принципів античної філософії: калокагатії. Це — поєднання фізичних якостей і морально-етичних. На мене прискіпливо подивилися, і відповіли: «Не все так просто, але ми не на шляху до цього».
Та я впевнений, що Азов — це реалізація принципу калокагатії. Подивіться лиш на командирів: друга Редіса, друга Калину, друга Гендальфа. Це люди з неймовірною освітою, з інтелектуальною базою, вони постійно розвиваються. Це і є реальна еліта українська, яка вибудовує ідею української нації.
Мене запитали, скільки маю років. Відповів, що 49. Сказали, що беруть до 45. Я відповів, що у свої 49 років пройшов БЗВП і не постукав у дзвін. Це було в червні 2023 року. Хоча 20-річні стукали. Та я загартований 90-ми роками, йду на вольових до кінця (сміється — ред.).
— А до червня 2023-го чим ви займалися?
— Коли в лютому 2022 року ворог був на окружній Чернігова, я миттєво вивіз родину і залишився в місті. Працювали над поліпшенням обороноздатності. Потім, коли ворог відійшов, мені надійшла пропозиція стати радником з питань культури, мистецтв, туризму, релігій керівника ОВА В’ячеслава Анатолійовича Чауса. Там нарізали купу задач, їх треба було зробити.
Але паралельно, коли почалася інформаційна кампанія зі створення бригад наступу, я почав думати, що треба якось долучатися до цього процесу. Я подав заявки в декілька підрозділів, але фідбек отримав тільки від «Азову». Тоді я підійшов до губернатора і кажу: «Мене через 3 дні викликають на базовий курс». Він був трішки ошелешений, але загалом моє рішення підтримав. Так я долучився до «Азову».
— Який найяскравіший спогад за час служби в «Азові»? Коли було небезпечно, коли — страшно, а коли — весело?
— Війна — це така точка дотику, де все змішується: трагедія, комедія, життя, смерть, чорний гумор, сльози, розчарування, піднесення. Постійно страшно, коли прилітає. Коли шурхіт КАБу і ти не знаєш, куди саме він долетить.
Один з яскравих моментів стався у нас на районі зосередження, ми тоді стояли в напрямку Серебрянського лісництва під Лиманом. Прилетіло три ракети, метрів за 150 від нас. Було велике полум’я, термінова евакуація майна. І в нас було декілька кошенят (вони зараз на війні народжуються просто пачками). І от мій побратим стоїть з двома кошенятами в цьому хаосі, під час повторної детонації, коли все вибухає… Він стоїть, тримаючи їх обох під руками, а вони просто звисають, як дві «ковбаски», і не розуміють, що відбувається.
Я тоді подумав, що якщо хлопці в такій небезпечній ситуації ще думають про кошенят — то це круті пацани. Ми тоді евакуювали кошенят теж. Всі живі, лише важкі контузії в хлопців були, і майно погоріло.
— Чимало людей не йдуть до лав Сил оборони України через низку страхів перед мобілізацією. Чи були у вас страхи і як ви з ними справлялися? Що б ви порадили цивільним, які досі не приєдналися до лав Сил оборони України — як людина, яка свого часу теж покинула свою зону комфорту?
— Зроблю невеликий вступ: щоб отримати документи з військкомату і щоб мене відпустили з ОВА в Азов, я використав своє службове становище (хитро усміхається — ред.). У мене просто була бронь від мобілізації. Але я зателефонував керівнику ТЦК, представився радником глави ОВА і описав ситуацію про те, що мені через два дні треба бути в підрозділі. Мене супроводила людина, і все склалося. Так я один раз використав своє службове становище.
А стосовно страхів… Вони породжуються від того, що багато людей не знає, як це влаштовано: як влаштована армія безпосередньо в умовах війни. Чомусь люди думають, що якщо ти потрапиш у військо — обов’язково підеш в окопи. Але зараз все так влаштовано, що людині дають можливість обирати спеціальність і посаду відповідно до навичок із цивільного життя.
Якщо ви, наприклад, електрик або автомеханік — вас заберуть з руками в будь-який підрозділ, тому що техніка — це як розхідний матеріал, її постійно треба ремонтувати, і не вистачає людей, щоб налагодити цей процес 24/7. Армії потрібні люди. А страхи перед військом — від непоінформованості. Комунікація — це дуже важливе питання, і дуже складне.
Інформація знімає будь-які страхи. Так, на війні страшно, звісно. Але не боїться тільки дурень.
— Що для вас буде перемогою у російсько-українській війні?
— Складне питання. Це дуже складне питання… Думаю, що перемогою для мене буде велика пауза. Дуже велика тиша всередині в мене. І, напевно, будуть чоловічі сльози… Бо спочатку ти ведеш цей список хлопців (загиблих побратимів — ред.), а потім ти розумієш, коли їх понад 40…
Тому буде тиша всередині мене. І подяка тим, хто віддав найдорожче. І кожного ти згадаєш за позивним…
