Саме офіцери планують операції, приймають рішення в критичних ситуаціях, відповідають за особовий склад і ведуть підрозділи до виконання бойових завдань. Саме таких офіцерів готує…
Початок грудня виявився досить гарячим у світі. Протести в Сакартвело, що почалися 28 листопада, після заяви прем’єр-міністра країни Іраклія Кобахідзе про зупинку переговорів з ЄС і відмову від грантів Євросоюзу до 2028 року, набирають оберти. Щовечора відбуваються сутички мітингарів із силовиками, в хід іде каміння і «коктейлі молотова», сльозогінний газ і водомети.
Водночас 27 листопада сирійські опозиційні сили розпочали масштабний наступ на війська Башара аль-Асада у провінції Алеппо в Сирії. Сирійські повстанці вдало скористалися вакуумом, що утворився через ослаблення «Хезболли», тиск на Іран та сконцентрованість росії на війні з Україною. Саме росіяни найбільше допомагали Асаду залишатися при владі від початку 2011 року громадянської війни в країні.
Про ситуацію в Грузії та Сирії розповідає в ексклюзивному коментарі АрміяInform експерт Недержавного аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень» Олександр Чупак.
Чи можливий «український» сценарій у Грузії?
«Антиурядові протести в Грузії не можуть не нагадувати події Революції гідності в Україні 2013-2014 років. Проросійські олігархічні сили, ймовірно, утримують владу через маніпуляції з виборчим процесом. Уряд оголошує про призупинення процесу євроінтеграції. На вулицях розгораються багатотисячні протести, що супроводжуються сутичками між мітингарями та силовиками.
Подібно до режиму Януковича на початку протестів у Києві, грузинський уряд випромінює впевненість у тому, що мітинги ні до чого не призведуть. Попри національне невдоволення оголошеними результатами виборів, що відбулися 26 жовтня, прем’єр-міністр Іраклі Кобахідзе не злякався 28 листопада поставити на паузу зближення країни з ЄС. Цей крок одразу був схвалений владіміром путіним як приклад «відваги».
Щойно вибухнули протести, влада почала лякати націю «українським сценарієм». Найвпливовіший грузинський олігарх Бідзіна Іванішвілі, якому приписують повний контроль над чинним урядом, заявив про небезпеку повторного вторгнення росії у випадку повалення влади.
Попри масовість протестів, їм бракує очевидного лідера. У цій ролі символічно виступає президент Саломе Зурабішвілі, яка не визнала результатів виборів і публічно підтримала мітингарів. Однак вона не займається безпосередньою координацією зусиль протестувальників. Розрізненість тут може дорого коштувати, адже з іншого боку протистояння силовики поки не показують жодних ознак нелояльності до влади.
Відсутність загального плану дій не дозволяє грузинам організувати осередки спротиву за межами великих міст. Влада надійно контролює державні медіа, що здійснюють антипротестну пропаганду.
Подальший розвиток подій залежатиме від здатності різних протестних груп об’єднатися навколо спільної мети. Наявність сильного лідера або групи лідерів з безкомпромісними поглядами може перетворити національний рух на силу, з якою влада не зможе впоратися. Однак імовірність успіху антиурядових сил у Грузії все ж є набагато меншою, ніж десятиліття тому в Україні.
Події в Сирії — «розтяжка» для путіна
Наступ сирійських опозиційних угруповань на північному сході країни вже порівнюють з нападом Хамасу на Ізраїль у жовтні минулого року. Обидві операції були несподіваними для їхніх опонентів і принесли швидкі результати тим, хто завдавав удару.
Однак у випадку Сирії чинний уряд опинився на межі справжньої катастрофи. Фактично без бою була здана провінція Алеппо, за яку роками точилися складні бої із залученням іноземних контингентів (передусім російського та іранського). Станом на 4 грудня тривають бої за місто Хама — важливий логістичний осередок у центрі країни, що сполучає північ (Алеппо), південь (Дамаск) і середземноморське узбережжя, на якому перебуває морський контингент росії.
Позаяк швидке просування опозиційних сил зупинилося, відбувається відносна стабілізація лінії фронту. Називають кілька сценаріїв подальшого розвитку подій, проте для України найкращим варіантом буде активізація бойових дій на тривалий час, що примусить росію перекидати в Сирію значні сили. Нині ми бачимо, що урядова сирійська армія демонструє низьку боєздатність, тому Асад сподіватиметься на підтримку своїх партнерів.
Уже зараз для нас є два позитивні моменти:
— перекидання російської авіації в Сирію. Це може зменшити інтенсивність обстрілів російсько-українського фронту КАБами і ФАБами і загальну активність ворожої авіації;
— збільшення витрат на війну в Сирії буде відвертати російські сили від українського напрямку та може прискорити економічний колапс московії.
Подальший розвиток подій залежатиме від наявності сил в опозиції. Очевидно, що їхній швидкий наступ був би неможливим без іноземної підтримки, яку могли забезпечити Туреччина, США і Європа. Якщо темпи постачання будуть високими (а не такими, як для України), опозиційні сили зможуть закріпитися і розвивати наступ.
Найцікавішою є доля російського флоту. Куди він подінеться в разі втрати урядом узбережжя? Якщо Іспанія не пустить через Гібралтар, залишається прохід через Босфор, якщо турки дозволять. Тоді на кораблі рф чекає захоплива подорож до Новоросійська під ударами українських надводних дронів».
