Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Молодший сержант Іван з позивним «Голод» — стрілець-зенітник 3 десантно-штурмового батальйону 82 окремої десантно-штурмової Буковинської бригади.
— Я «Голод», бо так хлопцям подобається, а я, якщо чесно, завжди голодний до всього — двіжу та адреналіну. Ну і інколи не доїдаю або переїдаю, як буває на службі,— жартує Іван.
Десантник родом із Білої Церкви, він уже другий рік служить у бригаді, яку називає своєю другою родиною. А коли його запитують, чим займається на службі, Іван відповідає просто:
— Все — і підготовка особового складу, і перевірка майна, боєкомплектів, ракет, зброї. Ну і, звісно, мотивую пацанів. Інколи словом, інколи про*ном. Головне — налаштувати їх так, щоб вони не хотіли вмерти, а хотіли вбити і повернутися назад.
«У перші дні Курського двіжу вполював Ка-52 „Алігатор“»
Одним із головних досягнень Івана став рейд 2024 року на Курщину, під час якого він збив російський Ка-52 «Алігатор».
— Третій день операції. Хлопці по радіо передають: вертушки летять, бігом на знищення. Я на позицію, беру ПЗРК «Стінгер». Гелікоптер летів прямо на мене. Заважала лише електромережа — боявся, що ракета може зачепитися. Але все пішло гладко. Постріл, і вже за кілька секунд ховаюся в посадці, щоб ворог не засік позицію. Чую по радіо: «Попав!» Хлопці щасливіші, ніж я сам, адже в мене шок. Потім вже прийшло почуття максимальної радості і вдоволення. Після цього ворог уже так нахабно не літав,— розповідає він.
«Про ПЗРК „Стінгер“ і життя зенітника»
«Голод» наголошує, що «Стінгер» — це потужний інструмент, але не з усіма ПЗРК все так «гладенько»:
— У мене було 4 ракети для більш старішого ПЗРК, які просто не вилітали — старе обладнання. Хочеш прикрити піхоту, а не можеш. Тому „Стінгер“ для нас — це вирішення багатьох проблем. Там все просто: ціль у мушці — секунда-півтори — постріл. Часу на роздуми немає.
Зараз бойових завдань трохи менше, бо ворог зрозумів, що залітати небезпечно. Але, за словами Івана, вони завжди готові.
— Якщо це БПЛА типу Zala або SuperCam, то працюємо за ситуацією. Якщо просто пролітає повз — не витрачаємо ресурс та не «палимо позицію». Якщо летить конкретно на нас, тоді збиваємо стрілецькою зброєю. З ПЗРК ходимо лише на «велику рибу».
«Про службу, мрії та майбутнє»
Коли Іван прийшов на службу, спочатку планував піти у 95 бригаду ДШВ, бо там служили його друзі. Але потрапив у 82-гу і не пожалкував:
— Коли починав навчатися, багато побратимів хотіли на арту чи бути танкістами. Я подумав і зрозумів, що для мене буде максимально круто нищити авіацію противника. Так і вийшло. Я постійно вчуся, підвищую кваліфікацію. Мрію стати головним сержантом взводу, і не тільки вчити хлопців, а й далі бігати з ними, знищуючи ворожі вертушки.
У Німеччині зенітник довів навички до ідеалу, і тепер «Голод» — один із найкращих у своїй справі.
«Те, що ми робимо зараз, наші діти вивчатимуть у школах. Це історія, яку ми пишемо своїми руками. І я вдячний кожному, хто віддав за це життя».
Слова Івана резонують у серцях. Він живе заради Перемоги і робить усе, щоб ворог боявся навіть з’явитися в небі над Україною.
