Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Олег з позивним «Повар», — молодший сержант і командир відділення, якому лише 27 років. Проходить службу у 43 окремій механізованій бригаді. У мирному житті він мав зовсім інші плани: готував страви для рідних і друзів, експериментував із рецептами, знаходив радість у приготуванні різноманітних смаколиків.
Історію бійця оприлюднила офіційна сторінка бригади.
Попри те, що народжений у російськомовній сім’ї, Олег завжди почував себе українцем і палко любив свою країну.
Коли почалася повномасштабна війна, він не вагався ні хвилини. Олег став на захист Батьківщини. І хоча його побратими спершу жартували над його любов’ю до кулінарії, згодом цей талант став важливою частиною їхнього фронтового життя. Саме через це його й прозвали «Поваром».
Як командир відділення, він навчився вести людей у бій, приймати важкі рішення і підтримувати дух своєї команди. Його відділення стало справжньою родиною, де кожен знає, що може покластися на іншого. Олег вірить, що лише разом, як єдине ціле, можна вистояти перед обличчям ворога.
«З побратимами ми стали як одна сім’я. Це не просто бойові товариші, це брати, які прикривають один одного у найскладніших ситуаціях», — говорить він.
Олег підтримує зв’язок із сім’ями своїх побратимів, завжди стараючись допомогти та підбадьорити. Він знає, як важливо бути надійною опорою для тих, хто чекає на повернення своїх синів, братів і чоловіків. Для нього це більше, ніж обов’язок, — це спосіб виразити свою вдячність за довіру та підтримку.
Військові будні для Олега — це постійні виклики. Він розповідає, що на передовій ніколи не буває спокою.
«Ми завжди в русі, обстріли, дрони, погодні умови — ворог не дає розслабитися. Їхня тактика змінюється щодня, і нам доводиться адаптуватися, щоб залишатися на крок попереду».
Він знає, що захист України — це важка праця, де кожен день може стати останнім. Але саме думка про те, що він захищає свій дім, свою родину та майбутнє, тримає його в строю.
«Хочеш, щоб твої діти жили у вільній країні — борись за це. Ніхто інший не зробить цього за нас», — впевнено каже Олег.
Його мотивація проста і зрозуміла: за спиною — рідні, друзі, ті, хто чекає на повернення додому. Він стоїть на передовій, щоб вони могли спати спокійно.
Навіть під час найважчих днів, коли обстріли не припиняються, він знаходить час, щоб підняти дух побратимів. Він вміє розрядити атмосферу жартом або зібрати всіх за теплими розмовами.
Олег вірить у перемогу і знає, за що він бореться. Це не просто боротьба за території — це боротьба за можливість жити в мирі, за шанс для кожного українця мати щасливе майбутнє.
Він готовий стояти до кінця, щоб одного дня повернутися додому з гордістю і сказати: «Я зробив усе, що міг, для нашої перемоги».
Нагадуємо, масштабні втрати росії на фронті серед офіцерів молодшої ланки примушують росію до чергових спроб розширити обʼєми їхньої підготовки.
