Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Командир аеромобільної роти з позивним «Анод» 46 окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ разом зі своїм підрозділом наразі виконує завдання на одному з найскладніших напрямків на Сході.
Десантники вже неодноразово відбивали масштабні штурми росіян з десятками одиниць бронетехніки та продовжують впевнено нищити ворога.
Про свій бойовий шлях від рядового стрільця до командира роти «Анод» розповів у розмові з кореспонденткою АрміяInform.
«Війна швидко змінюється, потрібно постійно вчитися»
— Чому «Анод»? Це перше питання яке ставлять, питають, ти що зварювальник? Ні, я — хімік. Сам з Харкова. До війни працював у гальваніці, це металоконструкції, ювелірна справа, сувенірна справа тощо. Працював у компанії, що виготовляла пневматичну зброю. Це нанесення покриттів, анодування чи оксидування алюмінію або оксидування сталі. Ви бачите, що на автоматі ствол чорний, оце оксидування сталі, наприклад.
Офіцер каже, що мав бажання долучитися до Сил оборони ще на початку широкомасштабного вторгнення рф, але через сімейні обставини не склалося. Зрештою пішов до ЗСУ наприкінці 2022 року.
— Дорогою натрапив на представників ТЦК та СП, вони спитали документи, я кажу, мовляв, і так до вас їду. Запропонували служити в ДШВ ЗСУ, і я поїхав до навчального центру. Фізичні навантаження мене не лякали, я все життя займався спортом, 12 років у дзюдо, кандидат у майстри спорту.
«Анод» зазначає, що БЗВП — це тільки початок шляху, на війні потрібно постійно вчитися і вдосконалювати свої навички, необхідно вивчати новинки, які застосовує ворог.
— Зараз дуже багато скидів, дронів, велике різноманіття боєприпасів. Це треба все вивчати. Ділимося інформацією з побратимами й потім, як сарафанне радіо, це поширюється по всіх ЗСУ. Війна так швидко змінюється: те що вчора було не так, завтра може працювати, як потрібно, і навпаки.
У навчальному центрі десантник здобув військово-облікову спеціальність стрілець-снайпер та вирушив на Бахмутський напрямок, де й отримав перший бойовий досвід. Через деякий час підрозділ вивели на відновлення, і «Анод» поїхав на курси командирів взводів.
— Початок контрнаступу на Запоріжжі у 2023 році я зустрів саме на посаді командира взводу, а восени мене підвищили до заступника командира роти. Через деякий час прийняв посаду командира роти. З новим призначення змінилося абсолютно все. Бо, коли ти просто солдат, то відповідаєш за себе в першу чергу і за побратима, який поруч з тобою. Але ти не думаєш, як побратими в районі підготовки до оборонних дій, як поранені хлопці, як там їхні родичі. Вірніше, можливо ти думаєш, але це не твій обов’язок.
Офіцер пояснює, що командир має подбати про всі пересування, прикриття РЕБ, озброєння, харчове забезпечення тощо. Крім того, необхідно налагодити взаємодію з іншими підрозділами. «Анод» відразу згадує перший важливий момент у своєму бойовому офіцерському досвіді.
— Це виїзд на Запоріжжі. Наша група перша, напевно, з бригади першою пішла в бій. Було дуже непросто, за деякий час евакуювали трьох поранених, а одного ніяк не виходило. Кулі над головою свистять, а я не знаю, що робити, зловив ступор. Оце напевно було найважче. Потім якось прийшов до тями, спрацювала відповідальність за побратимів. Я зрозумів, що необхідно діяти.
Другим таким моментом було підвищення по службі до заступника командира роти, й це вже зовсім інший рівень відповідальності. На цьому етапі офіцер уже керує діями підрозділу віддалено через відео з БПЛА.
— Ти розумієш, що ти мав з ними йти, ти мав їх вести, можливо там щось було б не так, це дуже важко було. Я розумію, що на війні без втрат не може бути, але кожного пам’ятаю, знаю де кожен мій побратим зараз перебуває.
«Не так все страшно, як малюють. Побратими завжди поруч»
«Анод» розмірковує про важливість відповідального ставлення до служби і говорить, що не розуміє людей, які дозволяють собі втікати в СЗЧ.
— Побратими завжди поруч, можуть підтримати й підказати. Якщо ти приходиш в армію, то, будь ласка, хоча б пів шляху пройди, на один вихід сходи. Наш батальйон за пів року жодної позиції не втратив. Не так страшно, як все малюють.
На його думку, хороший результат підрозділу на Запоріжжі вдалося здобути зокрема тому, що була можливість ротації й проходження злагодження.
— Ми п’ять місяців були на відновленні, нам давали людей, ми навчались, ми злагоджувались. Коли ти знаєш, що це твій побратим, ти знаєш його дружину, дітей, чим він живе, чим займався, то це дуже великий вплив.
Водночас «Анод» розповідає, що у противника морально-психологічний рівень на дуже низькому рівні. Вони дуже бояться переслідувань, що їх посадять на яму, поб’ють. Вони не здаються в полон і часто обирають самогубство на полі бою.
— Вони дуже погані спеціалісти у своїй більшості. Людина може просидіти 4 місяці під плитою, їм скидають один раз на день батончик «снікерс» і пів пляшки води, і вони все це терплять. Вони бачать, що в них вирита яма, куди кидають всіх порушників дисципліни, б’ють тощо. І вони цього бояться, вони бояться відкотитися, вони бігають без зброї.
«Для мене перемога, коли перестануть гинуть наші люди»
Офіцер говорить, що інколи задумується, чи буде продовжувати військову кар’єру після завершення війни. Рішення поки не ухвалив, але впевнений, що найманим працівником бути вже не зможе.
— Якщо будуть якісь бізнес-ідеї, можливо, так. А якщо ні, то, скорше за все, залишуся в армії. Важливим чинником буде грошове забезпечення. Вдома на мене чекають батьки, дружина і син. Перемогу кожен бачить по-своєму. Для мене перемога, коли перестануть гинуть наші люди. Але точно знаю, що після перемоги, потрібно буде дуже багато працювати, продовжувати будувати фортифікації.
— Я у цивільному житті ніколи не був організатором, звик, що замість мене все зроблять, посмажать м’ясо, куплять харчі. Я тільки приїду, на шезлонг ляжу і буду відпочивати. Такий у мене був стиль життя. Але тут доводиться все це повертати, як борг.
