«Я мрію про те, щоб бути корисним — допомагати, захищати. Робити свою роботу якісно та в тіні, як супергерой: його ніхто не бачить, але на ньому тримається державна…
Військовослужбовець 32 окремої механізованої бригади розповів про бій на Торецькому напрямку та знищення окупантів в укритті.
Історію опублікувало оперативне командування «Північ».
— По рації спитали, чи є в нас гранати. Я відповів, що є, — згадує бій сержант Володимир. Удвох з побратимом вони шосту добу перебували на спостережному пункті, коли почули від аеророзвідки, що лише за кілька десятків метрів у них за спиною в погріб набилося вже вісім окупантів.
Звична тактика росіян, яку вони застосовують і в спробах захопити Торецьк, — це просочитися малими групами, зібратися в одному місці, перечекати й атакувати позиції захисників.
— Першою гранатою я просто вибив двері в льох, потім ще накидав туди. Далі заліз нагору й контрольну «ефку» жбурнув у вентиляційну трубу. П*дари не верещали, просто почали хаотично стріляти знизу — напевно, хотіли через стелю мене зачепити. Але я був на такому адреналіні, спокійно зіскочив, ще раз підійшов до входу й знову їм туди штук сім гранат закинув, — розповідає Володимир.
— Хутко сховалися в маленькому погребі. Зеленки довкола вже геть не було, аби укритися від ворожих «очей», — лише обгорілі стовбури дерев. Окопатися ніяк. Мою лопатку майже відразу посікло. Держак розчахнуло уламком, що через руку пройшов, — Володимир потирає пошрамовану долоню. — У мене наскрізні поранення в таз, уламкові — в руки, плечі, обличчя. Передав по рації, що вже не зможу нести чергування. Пообіцяли за першої ж нагоди нас поміняти.
Нині Володимир проходить реабілітацію в Чернігові. Саме з цього міста у травні 2022-го він пішов до війська. Працював на підприємстві «Сівертекс».
У 2014-2015 роках Володимир уже пройшов окопи під Лиманом і Маріуполем. Звання сержанта отримав ще на строковій службі.
З початком повномасштабного вторгнення перебував в оперативному резерві. На підприємстві обіцяли бронь, але він вирішив піти служити. Каже, що має знайомих, які продовжують ховатися від мобілізації. і не розуміє такого принизливого способу життя в постійному страху людей у формі.
Після вигнання окупантів з Чернігівщини, як командир відділення у мобільних групах ППО, захищав рідне місто від «шахедів». На початку літа цього року їхній підрозділ прикомандирували до 32 окремої механізованої бригади, що вела бої за Торецьк.
— У Торецьку єдине, що постійно літає, — це КАБи й FPV. Не будеш же за ними з кулеметом ганятися, — всміхається. — Мене й зараз багато хто питає, чого не демобілізуюся через поранення. Не дочекаєтесь. Поки можу тримати зброю, буду служити. Особливо після Торецька я відчув, що ця війна надовго, бо спокою нам ворог не збирається давати. І поки є хоч якийсь шанс його зупинити, то це треба робити. Рано чи пізно доведеться долучитися всім. Моя головна мотивація — моя сім’я. Поки це лише дружина. А вона в мене молодець — підтримує в усьому. Діток хочемо, але треба спочатку перемогти.
Як повідомляла АрміяInform, окупанти ведуть штурмові дії в Торецьку, просунулися і закріпилися на двох сусідніх вулицях до вулиці Центральної. Ворог також не полишає спроби пробити нашу оборону в районі Часового Яру.
