Водночас частина із них потребують додаткових роз’яснень, адже не повністю розуміють усі складові механізму поновлення на службу. Про це в коментарі АрміяInform розповіли у відділі рекрутингу 18-ї Слов’янської…
Йому 29 років, з них 4 — в армії. Командир танка, звання — солдат.
Як сам про себе каже: «маю два з половиною роки бойового досвіду, а починалось все просто: прийшов до воєнкома, сказав, що я доброволець, хочу на контракт. Відправили до 1-ї танкової. Хотів потрапити в розвідку, але коли почули, що в мене є вища освіта — металургійна академія Дніпра, старшина батальйону буквально запер мене в танкісти».
Про початок широкомасштабного вторгнення розповідає скупо:
— Ми вели бої під Черніговом… Я був навідником танкової гармати. Потім під Лисичанськом. Найбільш запам’яталося, як ми екіпажем стояли на закритих позиціях. І вийшло так, що ми цілий день «насипали» (по ворогу. — Ред.), у нас доходило десь до 10 конвеєрів на день, а це 280 пострілів. І вийшло так, що в нас сіли акумулятори, і ми вже вручну працювали, і не могли самі навіть рухатись.
Тоді екіпаж тиждень стояв на одній позиції — звідти стріляли, там заряджались, там спали, там їли.
Урешті росіяни вирахували посадку, де стояв танк, і почали «накривати». Самостійно відійти не було можливості, тому за танком Джексона приїхав інший танк. Він спробував витягнути машину з посадки, але обірвалися троси, і танк став просто посеред чистого поля.
Джексон, посміхаючись, згадує про ту ситуацію:
— Нам дали команду залишити танк, і ми побігли до другого танка. Зараз про це смішно говорити, але ми прибігли до тієї машини і не знаємо, що далі. І тут летить дрон. Ми звикли на той час, що дрони літали тільки наші. Ну, ми йому ручками помахали, і буквально за хвилину-дві по нас почав 120-мм міномет працювати. От тут стало не до сміху. Тоді два екіпажі просто стрибнули в башту і виїхали. Умостились дивом — один навідник на своєму місці, я заліз йому під ноги, у конвеєр механізму заряджання, командир танка до мене, механік сів на місце командира, а вже командир танка залишився зовні, і їхав зверху, бо інакше ніяк. Арта криє, танк гуде, ми їдемо… Так і втекли. Того ж дня ввечері ми повернулися та забрали наш танк.
Після тих боїв Джексону запропонували нову посаду — командира танка, і він поїхав на навчання.
На запитання, що змінилося з новою посадою, трохи замислюється, потім спокійно каже:
— Тепер більше відповідальності, я б сказав. Тому що, як навідник, я відповідав за гармату, за влучання в ціль. А зараз мені треба повністю вести екіпаж, знати обов’язки всіх членів, коли треба, допомагати їм, підказувати. Наразі відповідальність набагато вища.
Нині в його екіпажі двоє молодих солдатів, і поки є час, вони проходять злагодження.
Усі розуміють — попереду нові бої, тому вчаться щосили.
