Про обмін полоненими і співпрацю з ООН, про Міжнародний Комітет Червоного Хреста і права військовозобов’язаних та чимало іншого кореспондентка АрміяInform запитала в Уповноваженого Верховної Ради…
Рок-зірка у прифронтовому районі.
У прифронтовому районі життя сповнене несподіванок. Інколи здається, що перебуваєш у тихому курортному містечку, сонце припікає, люди в шортах, літні жінки у гарних капелюхах.
Майже ніхто не поспішає, крім військових машин та швидких. Періодично прокидаєшся від вибухів, чи здригаєшся від реву літака над головою. А можна вийти з під’їзду, і біля супермаркету, що поряд, зустріти відому людину, наприклад, головного редактора журналу Forbes Ukraine чи народного депутата.
Нам із цим щастить, нещодавно зустріли зірку, рок-музиканта Віталія Кириченка, лідера гурту «Нумер 482». Думаю, немає в країні людини, хто не чув його пісню «Добрий ранок, Україно».
…На лавці у дворі, навпроти будинку, сидить замріяний Віталій Кириченко. Не втримались, підійшли привітатись. Віталій розгублено перепросив, каже, що пише нову пісню, весь у ній.
Я познайомилась із музикантом у квітні 2022 року в Харкові. Місто мало вигляд пораненого велетня: не ходив громадський транспорт, люди, які залишились у місті, працювали у волонтерських центрах чи блукали, мов тіні, розгублені та засмучені.
Салтівка, як відкрита рана, стікала кров’ю. Віталій — вже тоді військовослужбовець — на кілька годин вирвався до студії, де письменник Сергій Жадан разом з волонтерами та музикантами влаштував онлайн-концерт.
…Нині Віталій служить в одному з підрозділів «Культурного десанту» на Донеччині. Домовились поїхати з ними, подивитись як працюють та живуть наші захисники.
Ранок наступного дня. Ми зустрілись з Віталієм. За кілька хвилин під’їхав бусик. У ньому — відомий театральний режисер з Луцька і тимчасовий виконувач обов’язків командира краматорського напрямку «Культурного десанту» Дмитро Мельничук, за кермом — бандурист з Житомирщини Дмитро Романчук, поруч Микола Білик — колишній соліст-вокаліст філармонії Запоріжжя.
Україна — це трошки більше, ніж носити вишиванку
Поїхали до 28 ОМБр імені Лицарів Зимового Походу. Нас чекав невеликий підрозділ, всі хлопці віком до тридцяти, молоді, веселі, але на вигляд трохи втомлені. Виявилось, дійсно, напередодні повернулись з бойових.
Митці за 15 хвилин розклали апаратуру, книги на окремому столі, налаштували звук. Дмитро Мельничук зробив невеличкий вступ та запросив Дмитра Романчука, бандуриста. Я ще не бачила такого захоплення та блиску в очах людей, які, можливо, вперше в житті почули живе виконання Metallica на бандурі.
У цивільному житті, каже Дмитро, він був музикантом, бандуристом, артистом Національної капели бандуристів України імені Георгія Майбороди. Це найстарший творчий колектив в Україні, якому вже понад 100 років:
— Нам подобається наші виступи називати «військові квартирники», термін, що найкраще характеризує те, що робимо. Це не концерти, а атмосфера спілкування, яку ми створюємо, вільний діалог між нами та хлопцями, всі можуть висловлювати свої думки.
Мені завжди подобалась бандура, у цьому інструменті максимально відчувається наша українська ідентичність, краса, естетичність. Мені хочеться свої почуття транслювати на інших людей. Тобто передавати цю красу, і в мене це виходить через бандуру. Через пісні пояснювати, доносити, що Україна — це трошки більше, ніж наші кордони. Україна — це трошки більше, ніж просто говорити українською мовою. Україна — це трошки більше, ніж носити вишиванку і співати гімн, це щось набагато більше, ширше і глибше.
…Потім Дмитро Мельничук запитав у хлопців, які асоціації у них викликає пісок? «Море, відпочинок, час» — відповідали побратими. Саме про плинність часу була лялькова вистава «Крила», яку Дмитро показав хлопцям.
Наступним виступив Микола Білик: заспівав кілька авторських творів, потім попурі відомих українських виконавців. Тут вже підспівували всі присутні. Ще Микола запросив обрати собі книжки, які привіз «Культурний десант» у рамках проєкту «Книга на фронт».
Відчуття камерного квартирника
…У Культурному десанті багато різних проєктів для ЗСУ. Один із важливих та постійних напрямів — мобільні групи артистів, які виступають на фронті, у шпиталях та навчальних центрах армії. Мобільних груп на сьогодні вісім.
У кожному напрямі є свої особливості. На якомусь є стендапер, на якомусь — ілюзіоніст, є актори театру ляльок, десь — бандуристи, навіть є саксофоніст, сопілкар, баяніст. Групи різняться.
— Бувають виступи для 3–4 людей в хатці. Найчастіше — це такі дворики. Це насправді відчуття камерного квартирника. Ми — не відомі артисти, які приїхали як зірки, із софітами. Ми просто: рівний — рівному, разом робимо спільну справу, у нас спільна мета. І ми через музичні інструменти, які маємо, обіймаємось музикою, піснями, сенсами, говоримо, чуємо одне одного, — каже Дмитро.
-
- Фото: Наталії Кравчук / АрміяInform
-
- Фото: Наталії Кравчук / АрміяInform
Почуваюся зараз, ніби немає війни
Військовослужбовець 28 бригади з позивним «Койот» поділився враженнями про виступ «Культурного десанту»:
— Цей концерт — один з найгарніших, що я бачив за всі роки війни. Очікував меншого. Побачив, щиро здивувався, наскільки все гарно. Саме цього нам і не вистачає. Коли ми вдома, я як командир відділення, займаюсь з підрозділом постійними тренуваннями, це розвиток, полігони, теорія. Коли виходимо на бойові, там все по-іншому: постійні вибухи з обох сторін, завдання: складні, легкі. І мені, як командиру, доводиться постійно ухвалювати рішення. Як повертаємось, то відпочиваємо, збираємось, п’ємо каву, слухаємо музику. Все рутинно, одноманітно. А тут такий вибух емоцій. Спогадів на довгий час вистачить.
Олександр, позивний «Тихий»:
— Звичайно, фізично ми відчуваємо втому. О четвертій ранку я приїхав після двох діб бойового завдання, дві доби ти реально не спиш на позиції, бо маєш все контролювати, у тебе відповідальність за людей. Але такий «Культурний десант», який сьогодні до нас завітав, він дає щось набагато більше, ніж просто відпочинок. Це дуже сильний духовний відпочинок. Я почуваюся зараз, ніби я живу в цивільному житті, ніби немає війни. Я повернувся у дитинство трохи, послухав класних пісень, поностальгував. Все підібрано дуже витончено і дуже розумно, правильно номер за номером. Це дуже-дуже мотивує і надає сили. Я зараз зовсім не відчуваю фізичної втоми.
