У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
Для старшого сержанта Ігоря, командира танка однієї з бригад, бої на території росії почалися з ретельної підготовки:
— Усе планували довго та ретельно — розбирали з офіцерами максимум можливих варіантів. Ми знали, який опорник треба розбити, з якого боку на нього заходити. Вранці 6 серпня ми вирушили до району очікування разом із десантниками.
Почалося все досить тихо — були окремі постріли, і приблизно о 7 годині українські підрозділи вже зачистили ворожий прикордонний блокпост.
— Ми висунулися колоною. Йшли обережно — побоювалися російських «пташок». Коли перетинали кордон, було таке відчуття захоплююче… Напевно, щось на кшталт жаги помсти.
Вийшли до розташування росіян — там бліндажі були накопані, гармата стояла, ще щось було під маскувальною сіткою. Вадим, навідник нашого танка, почав працювати осколково-фугасними снарядами, рознесли там все — причому били практично впритул. Потім почала роботу десантура. Ми їх прикривали з танкового кулемета. Бачимо, що десантура пішла працювати і ми отримали команду на відкат.
По нас почали стріляти, ми включили термодимову апаратуру (ТДА. — Ред.) — поставили димзавісу та відійшли.
Зайняли позицію в одній з посадок, чекали — раптом виїде броня чи авто російські, але так нікого й не побачили.
За час очікування танкісти знайшли трофейні снаряди, поповнили боєкомплект, послухали перехоплення:
— Слухати було цікаво, бо роту російських строковиків ніяк не могли спіймати ані росіяни, ані наші, але з перемов було чутно, що після роботи наших танкістів росіяни про опір вже навіть не думали, — посміхаючись говорить Ігор. — Потім, десь ближче до обіду, росіяни трохи отямились, на нас полетіли літаки, вертольоти — шукали нас, але не знайшли, ми добре замасковані були.
А після зачистки мене викликає командир десантників, каже: «Ми тут танчика знайшли, візьмете?» Це була старенька така «сімдесятдвійка». Дивлюсь — стоїть така собі з мангалом над баштою. Танк був у поганому стані, автомат заряджання не працював, двигун травив повітря… Наш мехвод Паша всі патрубки позатягував, коротше, десь за кілька годин все полагодив, і поїхала вона до нас у розташування своїм ходом.
Що нас ще вразило, так це те, як ворог закопувався. Там шанці були під 2 метри, ходи сполучень між бліндажами, і все це — вручну, слідів роботи екскаватора не було.
Так перший день для нас і закінчився — ми пройшли приблизно 50 км, витратили до 30 снарядів, взяли танчик…
А потім почалась звична робота — бої, втрати. Знайшли ще один російський танк — Т-90М «Прорив», він був на ходу, але система керування вогнем була під паролем, і ми його просто відправили в тил.
Ще був один цікавий випадок. Ми вже стояли біля одного із селищ, і до нас привели місцевого дідуся та полоненого росіянина. На питання, як так вийшло, росіянин казав, що має багато кредитів, і він пішов на війну за гроші. А ось цей дідусь розказав, що група росіян його взяла у полон. Окупували його хату, змусили діда в магазин ходити — купувати для них алкоголь. Там їх і взяли…
До речі, якщо вам цікаві не тільки історії боїв, але й інший спеціалізований та аналітичний контент про військову справу – підпишіться на телеграм-канал АрміяInform.
