Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Командиру групи на псевдо «Себун» 28 років. Народився він у Бразилії в Сан-Пауло — місті, яке відомо, зокрема, високим рівнем злочинності. Тому вибір місця служби був для нього очевидним — служба на захисті закону. Він прослужив у лавах збройних сил Бразилії 8 років.
Починаючи з 2022-го, став вивчати ситуацію в Україні:
— Мене непокоїло, чому триває ця війна у вашій країні. Я планував після служби в бразильській армії приїхати, тому що вам потрібна допомога у війні з російськими нацистами, адже правда на вашому боці.
Особливо на мене вплинули дві речі. Перша, це коли українці не здалися на острові Зміїному, а вирішили відмовити у здачі набагато переважаючому у силах ворогу. І друге. — коли солдат із цигаркою, дивлячись в обличчя ворогів, сказав «Слава Україні!» і був розстріляний. Пізніше я дізнався, що його ім’я Олександр Мацієвський.
Це вже як особисте. Коли я бачив жах і те, що коїли росіяни в Бучі, Ірпені, Бородянці, Маріуполі, то не міг залишитись осторонь.
«Себун» поїхав в Україну не один, а з товаришами. Спочатку у складі групи було 10 людей. Усі свого часу пройшли службу в бразильській армії, мали певний бойовий досвід.
Фізпідготовка, орієнтування на місцевості, влаштування пасток, застосування різних типів боєприпасів для цієї справи — все це у нього було.
Як пригадує «Себун», у 2018 році під час боїв із злочинними бандами у фавелах Ріо-де-Жанейро ризик загинути був дуже великий — там точились справжні бойові дії. Це був його перший досвід боїв у місті. Він тоді не знав, що це стане у пригоді під час війни з росіянами в Україні, у боях в Донецькій та Харківській областях.
Група «Себуна» воювала, як каже один з командирів, «професійно і зухвало». До того ж у нього був певний досвід бойового медика. Він допомагав евакуювати поранених:
— Я надав першу медичну допомогу важкопораненому бійцю, який наступив на міну. Йому фактично відірвало ногу. Я не розгубився, замотав, наклав два турнікети. Ногу нашому другові, до речі, вдалося врятувати.
Як розповідає його командир Андрій, «Себун» взагалі всюди перший. Він перший йде, він веде групу, він дійсно справжній лідер. Показує власним прикладом, як варто діяти.
На запитання, що найважче на війні, «Себун» сумно каже:
— Людей втрачати важко. Йти під обстрілом артилерії важко. Дрони — то таке, річ неприємна, але вже звична, до того ж їх збити можна з рушниці, а от снаряд артилерійський не зіб’єш. Тому для мене найстрашніша — артилерія. Але працюємо… до Перемоги.
Фото з особистого архіву «Себуна»
