У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
Командиру батальйону 129 бригади ТрО Миколі 29 років. Він з Харкова і є першим військовим у своїй родині. Закінчив Академію НГУ, проходив службу в Національній гвардії, брав участь в АТО. Звільнився, займався бізнесом. Після початку широкомасштабного вторгнення служить у ЗСУ.
Нині його батальйон приданий до окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського і виконує завдання на одній з гарячих ділянок фронту.
Микола розповів нашим кореспондентам, як його підрозділ знищує окупантів, що в батальйоні робиться задля збереження життя особового складу та що таке командування із людським обличчям.
— Що ви почали робити, коли стали на посаду командира батальйону?
— Дуже багато проводили навчань з особовим складом. Також поставив собі за мету зробити потужний взвод БПЛА. З допомогою волонтерів, і не тільки, ми це зробили. І це те, що нас тут і рятувало.
— Якщо за навчання заговорили, як готуєте новоприбулих?
— У нас так заведено: якщо є можливість, то два тижні ми нових людей на позиції не виводимо. Два тижні наші інструктори вивозять їх кожен день на полігон. Там проводять заняття: стрільба з усіх видів озброєння, яке в нас є, збирання-розбирання, ТТХ, усунення затримки або поломки. Ще дуже багато часу ми витрачаємо на тактичну медицину. Чому? Тому що дуже багато поранених саме осколкових. І було дуже багато втрат щодо аналізу в сусідів просто через те, що не надали правильно домедичну допомогу. У нас, слава Богу, в цьому сенсі класні фахівці… Є дівчата у нас — дуже потужні бойові медики.
— Вони і навчають?
— Так. Вони і навчають постійно на полігоні… У нас в першому ешелоні оборони, на позиціях безпосередньо, надає допомогу сам солдат або його бойовий товариш. І все залежить від того, як він правильно накладе турнікет або затампонує рану. І потім наше завдання просто провести евакуацію солдата і надати подальшу допомогу, стабілізувати і направити в місце, де йому вже зроблять операцію або ще щось.
Дуже багато ми людей врятували завдяки тому, що солдати, які були разом з пораненими на позиціях, надали своєчасно правильну допомогу. Ну і також робота БПЛА: якщо там кажуть, що треба «обезбол» або ще бинти, то підлітає туди наш «мавік» і одразу все скидає.
— Що потужне можете виділити у своєму підрозділі?
— Ми зробили потужну групу саме розвідки: на «мавіках», на «отелях». Також дуже потужна група FPV-розрахунків у нас та група, що працює на «мавіках», але скидами. Ми коли на ці позиції стали, то трішечки війна вже змінилась на той час. Ми зробили висновок, що набагато дешевше і вигідніше працювати «мавіком» зі скидом, ніж кидати міну 120 калібру по одному ворожому солдату. Якщо, наприклад, на нас йде штурм малої групи, то в мене вилітають два «мавіки», підранюють противника, а наступна зміна вже підлітає і добиває. І я витрачаю 10 звичайних гранат, замість того, щоб витратити десять 120-х мін, які коштують набагато дорожче.
— Скільки часу пішло на те, щоб знайти людей і налагодити роботу з БПЛА?
— Чотири місяці. Ми тоді вийшли на відновлення і всі чотири місяці шукали у підрозділах, кому це цікаво. Переманювали з інших підрозділів, цивільних призивали на ці посади, шукали, щоб освіта була повʼязана з інженеркою, з літаками, із цими напрямками. Брали молодих, адекватних хлопців, які навчились, які перепрошивають ці дрони, паяють і роблять все чітко.
По інших напрямках можу також сказати. Нині мінометна батарея в мене укомплектована на 90 відсотків, змінений командир, змінена командна ланка і хлопці працюють на 120-х, 82-х, 60-х мінометах. Працюємо і на саморобній установці «Граду»: тепер дійшли до того, що з другого пострілу влучаємо в ціль.
— Трішки про особовий склад хочемо запитати. Як комбат повинен ставитись до людей, щоб у них не втрачалась мотивація?
— Ми заохочуємо особовий склад, постійно подаємо хлопців: тих, хто реально заслуговує на нагороди. Якщо є в мене можливість відпустити солдата, щоб він зʼїздив додому, побачив сімʼю, то я його відпущу. Він зʼїздить, трішечки картинку поміняє перед очима в себе, повернеться і буде далі воювати.
— Про знищення ворога за 8 місяців на цих позиціях що можете розповісти?
— Ну, може, два батальйони ми точно тут поклали противника.
— Це особовий склад. А техніка?
— Мотоциклів тут поклали вже 30 точно. Щодо техніки: 5 танків точно знищено, ну і по БМП також десь, може, до 10 одиниць. Це ми знищували за рахунок дистанційного мінування, і також ПТУРами, FPV або «Джавелінами»…
— І про наболіле запитаємо. Як нині бережете солдатів на полі бою?
— Своїх солдатів бережу до останнього. І якщо в мене є можливість, щоб вони не вступали в контактний бій з противником, то намагаюсь зробити так, щоб я знищив противника сам силами та засобами, які в мене є, як у командира батальйону. Якщо в мене немає такої можливості, і я розумію, що може бути стрілецький бій, то по радіостанції командую розрахунками. Кажу, з якого боку противник заходитиме, і хлопці дуже добре відпрацьовують. Ну, загалом, за рахунок мінометів, ствольної артилерії ми і робимо цей проміжок між нами і противником. Якщо починаються великі штурми, то ми їх бачимо за 7 км. І розуміємо, яким маршрутом вони можуть піти, бо є ділянки заміновані, і вже на цей маршрут за декілька хвилин націлюємо артилерію. І коли ворог під’їжджає, ми просто по ньому відпрацьовуємо.
