Про це йдеться в матеріалі The Associated Press. У межах військових навчань, що відбулися цього тижня, українські військові мали нагоду…
Саме так жартома називають свій екіпаж воїни мобільно-вогневої групи, які працюють з ПЗРК «Стріла» та на турецькому кулеметі Canik M-2.
— Роботи у нас вистачає постійно, адже ворог зараз змінює тактику, — розповідає кулеметник та командир мобільно-вогневої групи Олександр. — У нашому екіпажі працює чотири людини: водій, розвідник-навідник, пезеерківець та я.
На новому для себе напрямку у хранителів неба вже було успішне знищення ворожого БПЛА «Шахед».
-
- Фото 103 окремої бригади територіальної оборони ЗСУ.
-
- Фото 103 окремої бригади територіальної оборони ЗСУ.
— Це була ніч, і, як ми їх називаємо, «вафле-дрони» заходили, йшли курсом прямо на село. Ми по одному відпрацювали, він віддалився від нас на 5 кілометрів, але потім повернувся і знову пішов на нас. Ми вкотре відпрацювали по ньому — і ворожа ціль залишилася в посадці. Емоції — коли ти бачиш, як це мокшанське лайно детонує, а ти усвідомлюєш, що врятував чиєсь життя, — просто вириваються з тебе. Таке не передати словами, тільки відчути можна, — згадує Олександр.
Хлопці розповідають, що з моменту, коли розвідник Володимир засікає ціль, у них є 2–3 секунди для визначення азимуту, щоб розуміти, звідки рухається ворожа повітряна ціль. Далі вони вискакують зі своєї «нори» і продовжують вести пошук по тепловізорах та підсвічувати небо.
— Тут головне, щоб нас у такий момент не засікли «очі» ворога, адже вони постійно намагаються полювати за нами. У нас стоїть доволі непоганий тепловізійний приціл Pulsar Thermion. Але, коли відпрацьовуєш, то треба знову наводитися, адже він дещо засвічує, і після черги треба знову шукати ціль, бо вона показана просто маленькою крапочкою… Найбільш ефективною тактикою проти повітряних цілей противника є загороджувальний вогонь, тобто довгими чергами, — пояснює командир МВГ.
-
- Фото 103 окремої бригади територіальної оборони ЗСУ.
-
- Фото 103 окремої бригади територіальної оборони ЗСУ.
Пезеерківець Стас каже, що раніше «шахеди» літали на висотах 300 та 500 метрів. Зараз ворог пускає їх доволі високо, і вони можуть летіти навіть на висоті понад 2 км.
— У своїй роботі я найбільше люблю бути першим, хто побачить ворожу повітряну ціль, — каже розвідник Володимир. — У разі її виявлення я маю повідомити хлопцям кут, азимут і сказати водію, щоб він встиг виїхати на найбільш вигідну позицію, звідки буде вестися вогонь.
У захисників одразу помітно, що панує максимально дружня атмосфера і є родинне ставлення одне до одного.
— Ми справді стали родиною. Постійно всі разом: спимо, їмо, підтримуємо одне одного, захищаємо небо… Кожен, хто тут є, об’єднаний тільки єдиною метою: перемогти! Це ми бажаємо кожному українцю, а рашистам — тільки смерті! — сказав водій Ігор.
