Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Внаслідок сьогоднішнього ракетного удару росіян по Києву один із «прильотів» прийшовся по території Охматдиту — багатопрофільного діагностично-лікувального закладу, який надає спеціалізовану медичну допомогу українським дітям. Це найбільша дитяча лікарня в Україні і одна з найбільших і найсучасніших лікарень в Європі.
Кореспонденти АрміяInform побували на місці трагедії, де поспілкувалися з медичним персоналом закладу та його пацієнтами.
Ракета Х-101 влучила в один із найстаріших корпусів лікарні. Крім рятувальників, до розборів завалів приєдналися кілька сотень небайдужих. Поліція і військові допомагають з евакуацією пацієнтів лікарні — на даний момент медичний заклад зазнав серйозних пошкоджень, перебування хворих тут неможливе.
Розбита будівля ще димить, у повітрі — запах якоїсь хімії. Люди стоять у декілька ланцюжків і мовчки передають уламки цегли.
Під ногами — скло, шматки дерев та будівельного сміття. Час від часу чутно голосні вигуки — вимога подати тиск для води. Шланг тримають над головами. Іноді всіх просять замовкнути — слухають, чи чутно людей під завалами…
Серед рятувальників помічаємо офіцера ДСНС — обличчя в кіптяві, рука з брудним бинтом.
Поруч, на газоні — винесене з однієї з палат сучасне лікарняне ліжко. Він дивиться перед собою і промовляє повільно:
— Не розумію. Не розумію, ким треба бути, щоб бити по лікарнях, по дітях. Хоча — розумію… Треба бути істотами нової породи — росіянами. У них немає нічого святого. Вони не вперше б’ють саме по житлових районах, по енергетичних об’єктах. Я працював у різних містах, бачив багато наслідків прильотів. Скрізь одне й теж — удари по людях, по цивільних.
Чоловік зазначив, що на території Охматдиту загинули люди, поранених — кілька десятків. Рятувальники намагаються розшукати тих, хто може перебувати під завалами, рятують рештки обладнання.
Лікарка відділення ургентної хірургії і трансплантології Дар’я Дєгтярьова нервово курить, дивлячись скляним застиглим поглядом на зруйновану будівлю корпусу.
Час від часу жінка потирає невелику рану на руці — слід від скла. Розповідає, що в момент повітряної тривоги перебувала на робочому місці. Щойно пролунала сирена, маленьких пацієнтів доправили до укриття. В коридорах відділення, якомога далі від вікон і дверей залишилися лише найважчі хворі — ті, хто перебував на діалізі, під крапельницями або ті, хто не міг самостійно пересуватися.
— У момент «прильоту» я була з хворою дитиною на УЗД-обстеженні. Спочатку впали ми, потім — стеля на нас. А вже потім був звук вибуху. Доправили дітей, які були з нами, до безпечного місця і побігли в наше відділення.
Уже там побачили, що у відділенні повибивало шибки, зірвало навісні стелі.
Але, за словами лікарки, маленькі пацієнти тримаються:
— У нас такі діти. У них довгий і складний шлях. Тому я не можу сказати, що хтось панікував або дуже був переляканий.
Пані Дар’я розповідає, що кілька хворих все ж таки посікло осколками скла, але більше постраждали звичайні перехожі або відвідувачі закладу, які перебували на території закладу та не встигли дістатися укриття.
Є загиблі серед її колег.
— Ми знаємо, що загинула наша колега, лікар. Завідувачку відвезли з важким пораненням.
У відділенні абдомінальної хірургії на дивані сидить одеситка Галина і намагається заспокоїти сина. Артем зазнав гострої реакції на стрес. Він плаче і питає маму, а чи не буде знову «бабахів»…
Галина заколисує дитину і розповідає, що до Києва їх доправили після того, як поряд з медичним закладом в Одесі, де вони проходили лікування, також розірвалася російська ракета.
— Ми сподівалися, що росіяни не дістануть нас тут, у Києві. Я не знаю, куди мені везти дитину, щоб почуватися в безпеці і закінчити лікування. Нехай вони будуть прокляті! — у розпачі викрикує жінка.
У сквері на території Охматдиту на медичну допомогу очікують Любов і її 6-річна донька Софія. Мати затискає шматком бинта ранку на голові дівчинки — на білій тканині йод з кров’ю. Вони мешкають поблизу медичного закладу.
— Коли почули сирену, сховалися у ванній кімнаті. Проте вибух був такої сили, що вибило двері, дитину зачепило осколком, — розповідає жінка.
А маленька українка з ранкою на лобі вже відволікається на розмову з військовим, який дарує їй шеврон — український прапор…
На дану хвилину внаслідок російської атаки на Україну відомо про 28 загиблих і 112 постраждалих. Україна ініціює скликання надзвичайного засідання Радбезу ООН.
Фото авторів
