Підписання нових мотиваційних контрактів дає можливість отримати чіткі терміни служби з подальшою гарантованою відстрочкою від мобілізації. Процедура переходу на новий контракт спрощена…
Мобілізація громадян на війну є завжди непростим завданням для влади будь-якої країни. Один з ключових складників — переконати цивільного, що саме йому, а не комусь іншому, необхідно взяти до рук зброю.
Мобілізація через лотерею
У США ще 160 років тому почали набирати людей до війська за допомогою лотереї.
У 1863 році під час Громадянської війни таку лотерею провели вперше. Щоправда, брати в ній участь могли не всі. Чорношкірі були звільнені від призову, а багаті призовники могли офіційно відкупитися від служби за 300 доларів, якщо навіть жереб випав на них. Або знайти собі заміну.
Під час Першої світової війни в США встигли провести три жеребкування для мобілізації військовозобов’язаних. За їхніми результатами, військо поповнили майже 2,7 млн чоловіків з 24 млн зареєстрованих резервістів.
Як їх визначали? Кожен військовозобов’язаний мав зареєструватися в списку на своєму окрузі й отримати порядковий номер. Усього було 10 500 номерів (на одному номері були зареєстровані люди з різних округів). У приміщенні військового департаменту у Вашингтоні уповноважений секретар департаменту витягував зі спеціального скляного акваріума перемішані кульки з номерами і оголошував їх. Резервісти, що мали ці порядкові номери, підлягали призову на службу. Всі інші залишалися цивільними до наступної лотереї.
Під час Другої світової війни було посилено «ефект випадковості» під час жеребкування. Картки призовників були двічі перемішані, а кульки витягав вашингтонський чиновник із зав’язаними очима в присутності президента США.
Під час війни у В’єтнамі «призовні лотереї» (draft lottery) відбувалися чотири рази. Тоді в кульках зазначали не номер військовозобов’язаного, а дату його народження. Тому їх було лише 366, як днів у високосному році. Кульки кілька разів ретельно перемішали і висипали у скляний барабан. Потім одна за одною їх витягали, аж поки всі дні року не отримали свою черговість призову.
Першими на цю війну відправляли американських чоловіків віком 19–26 років, що народилися 14 вересня. Цей день першим витягнули зі скляного барабана під час лотереї 1 грудня 1969 року, яку транслювали по телебаченню і радіо. Наступними йшли служити чоловіки, народжені 24 квітня, потім — 30 грудня, за ними — 14 лютого і так далі.
1973 року США вивели свої війська із В’єтнаму, американська влада оголосила про перехід до повністю добровільної контрактної армії.
Усі рішення ухвалює Президент
У Туреччині віднедавна самостійно оголошувати загальну чи часткову мобілізацію має право Президент. Він може своїм указом запровадити режим часткової чи загальної мобілізації у разі «повстання, серйозної загрози національній безпеці республіки, її територіальній цілісності, війні». При цьому йдеться як про внутрішні, так і про зовнішні загрози. Президент може також на власний розсуд ставити гриф «таємно» на рішення та циркуляри, пов’язані з процедурами мобілізації.
У разі рішення про мобілізацію всі раніше звільнені з лав збройних сил, жандармерії та берегової охорони військовослужбовці будуть вважатися такими, що перебувають у резерві, і можуть бути призвані. Цікаво, що під цю норму підпадають навіть ті військові, які були звільнені з армії в період дії режимів надзвичайного стану, у тому числі за підозрою в участі у змовах чи антиурядовій діяльності. Це стосується, зокрема, військовослужбовців, яких вигнали зі служби після спроби державного перевороту у 2016 році.
Окремо регламентується призов для громадян, які перебувають за кордоном. Дипломатичні представництва публікують списки резервістів, яким потрібно повернутися на батьківщину. Це вважається офіційним порядком.
В Ізраїлі служать не всі
Незважаючи та те, що в Ізраїлі служба в армії є обов’язковою для всіх євреїв за національністю — як хлопців, так і дівчат — ультраортодокси (або хареді) були звільнені від військової служби з моменту заснування країни. 25 червня Верховний суд Ізраїлю ухвалив, що військові повинні почати призов ультраортодоксальних чоловіків для обов’язкової служби в армії.
Відтепер, за відсутності закону, який визначає різницю між студентами єврейських семінарій та іншими призовниками, ізраїльська система обов’язкової військової служби поширюється на ультраортодоксів, як і на всіх інших громадян. Це рішення вже викликало заворушення в столиці країни, бо, як виявилося, навіть в Ізраїлі служити хочуть не всі.
Після атаки ісламістського угруповання ХАМАС 7 жовтня минулого року в Ізраїлі було оголошено стан війни. Коли таке відбувається, резервісти зобов’язані з’явитися до своїх частин. Усі вони мають контакти офіцерів та навіть у мирний час проходять навчання.
Мобілізації в країні підлягають лише ті, хто мав досвід в армії. А служать, окрім євреїв, чоловіки-черкеси та друзи. Араби ж, які проживають на території Ізраїлю, служать за бажанням, як добровольці. Цивільні не можуть воювати, навіть як добровольці.
Окрім того, якщо в людини є проблеми зі здоров’ям, деякі сімейні обставини — вона звільняється від мобілізації у воєнний час, але в Ізраїлі служать навіть люди із серйозними захворюваннями: місце їхньої служби визначається згідно зі станом здоров’я.
Після звільнення з армії громадяни є резервістами та можуть бути залучені у воєнні дії за необхідності. Треба розуміти, що без служби в армії в Ізраїлі досить складно стати чиновником, вести деякі види діяльності, отримувати кредити тощо. Якщо ж людина відслужила в армії, вона отримує багато пільг та привілеїв.
Ізраїльські військові наголошують, що в них немає поняття «ухилянт», тому що відсоток тих, хто не з’являється у військову частину під час мобілізації, дуже низький.
Цікаво, що в резерві людина перебуває до 40 років. Як говорять представники ізраїльської армії, люди після 40 років вже неефективні в бойових діях. Тому в Ізраїлі діти захищають своїх батьків, а не навпаки. Це важливий принцип ізраїльської філософії.
Якщо ізраїльський військовий потрапляє в полон, його головне завдання — вижити. Якщо він зазнає поранення — держава повністю покриває всі необхідні витрати на його лікування. Якщо він втратить працездатність — про нього попіклується Ізраїль. Командири беруть участь у бойових діях разом зі своїм особовим складом та несуть відповідальність за його виживання.
У країні всі розуміють, що ізраїльтян набагато менше за їхніх потенційних ворогів, тому вони десятиліттями будують ефективну армію та тил, який забезпечує цю армію. Інакше в них немає жодних шансів вижити.
