Технологічний розвиток людства нерозривно пов’язаний із розвитком оборонно-промислового комплексу. Саме останній швидко абсорбує технологічні ноу-хау і, що найважливіше, масштабує їх…
Сьогодні у Києві відбулася церемонія прощання з бойовим льотчиком 40-ї бригади тактичної авіації повітряного командування «Центр» Повітряних Сил Збройних Сил України полковником Валентином Івановичем Коренчуком на позивний «Бджоляр».
«Бджоляр» — один з пілотів, навколо яких народився міф про «Привида Києва», захищав небо України з перших хвилин широкомасштабної війни. На його рахунку десятки вражених повітряних цілей. Зокрема, унікальний бій з російським бомбардувальником, де ворога було знищено без застосування озброєння. Це історичний здобуток для всієї української авіації.
Про цей бій «Бджоляр» розповідав у програмі «Хоробрі серця» на телеканалі 1+1:
«Це було несподіванкою не тільки для міста, але й для нас — що вони будуть такі нахабні та виконуватимуть бомбардування та штурмові атаки по місту Києву без винищувального прикриття. Їхньою основною задачею було знищення мостів через Дніпро в Києві та робота по Урядовому кварталу. Тому що вони йшли саме в той район. Якби вони виконали свої задачі, це дуже ускладнило б оборону Києва.
Я візуально побачив, як, притиснувшись до правого берега Дніпра, йшла пара Су-25. Вони летіли в 50 метрах над землею і практично по руслу, щоб не потрапити в зону роботи наших радіолокаційних станцій та зенітно-ракетних комплексів. Я вважаю, що там були дуже досвідчені пілоти. І тільки тому, що вдалося їх побачити, ми не дали ворогу виконати завдання.
Якщо бомбер або штурмовик виконає своє завдання, він нанесе набагато більше шкоди, ніж якщо він буде знищений над містом. Якби у мене була 100% впевненість, що в результаті відпрацювання по ньому з гармати він би впав — я б це виконав. Але локаційно над містом ракетами працювати було неможливо. Тільки з гармати.
Я своєму ведучому сказав: “Бачу противника зліва знизу”. Він дав команду, що мій літак лівий, а його літак правий. Його противник пішов уверх, у хмари, став розвертатися і уходити в бік Іванкова на білорусь. Славік (В’ячеслав Єрко, командир авіаційної ескадрильї 40 БрТА, полковник (посмертно), загинув 24.02.2022. — Авт.) пустив ракету, догнав його. Нам потім хлопці з ССО сказали, що літак був знищений і упав перед Іванковом.
Інший противник став маневрувати дуже близько над землею. Це було постійне кружляння, свого роду вимотування. Я намагався зайти йому в хвіст, а він намагався витягти мене під свої ЗРК.
Можливість його атакувати з’явилася десь біля Вишгорода, коли ми вже були над лісовою смугою та полями. Я побачив у дзеркалі, як по мені з землі була пущена ракета, і вона йшла в точку, куди повинен був підійти мій літак і противник. І я встиг зманеврувати вправо, й ракета пройшла вверх.
І коли я знову заходив до нього для атаки, після того, як пішла ракета, він почав маневрувати, не впорався з керуванням і просто врізався в землю. Тобто я його знищив, навіть не використовуючи озброєння.
За цей подвиг Валентина Коренчука відзначено Орденом «За мужність» ІІІ ступеню. Також він був нагороджений службовими та відомчими відзнаками.
Саме після славетних перемог перших днів широкомасштабної війни у медіа та суспільстві народилася легенда про «Привида Києва», яку сьогодні знають і шанують в усьому світі.
Ось як про неї розповідав в одному зі своїх інтерв’ю «Бджоляр»:
— «Привид Києва» — це збірний образ. Звідки він взявся? Засоби масової інформації противника сказали, що вони знищили всю систему керування України. І якщо вони все знищили, по всім каналам кажуть, що авіації немає, зенітно-ракетні війська знищені, то чому як тільки хтось підходить до столиці – його одразу вбивають? Такий термін вигадали кияни, адже там кажуть, що нас знищили, але хтось їх таки вбиває – то, мабуть, привид якийсь. Привид Києва.
Пізніше Валентин Коренчук виконував бойові завдання на Південному та Східному напрямках, прикривав повітряний простір Центральної України. Здійснив більше 80 бойових вильотів та вразив десятки цілей супротивника, серед яких: ворожі літаки, крилаті ракети, розвідувальні та атакувальні БПЛА, наземні цілі. Загалом провів в небі біля 300 годин.
Саме Коренчук одним із перших розпочав публічну кампанію в медіа щодо надання Україні сучасних літаків F-16 та модернізації української бойової авіації в цілому.
Наприкінці квітня 2024 року, під час виконання бойового завдання із прикриття державного повітряного простору, він здійснив свій останній політ, і залишився в небі назавжди…
-
- Фото: Наталія Кравчук / АрміяInform
-
- Фото: Наталія Кравчук / АрміяInform
-
- Фото: Наталія Кравчук / АрміяInform
-
- Фото: Наталія Кравчук / АрміяInform
-
- Фото: Наталія Кравчук / АрміяInform
-
- Фото: Наталія Кравчук / АрміяInform
-
- Фото: Наталія Кравчук / АрміяInform
-
- Фото: Наталія Кравчук / АрміяInform
-
- Фото: Наталія Кравчук / АрміяInform
-
- Фото: Наталія Кравчук / АрміяInform
-
- Фото: Наталія Кравчук / АрміяInform
-
- Фото: Наталія Кравчук / АрміяInform
-
- Фото: Наталія Кравчук / АрміяInform
-
- Фото: Наталія Кравчук / АрміяInform
Валентин Коренчук завжди залишатиметься взірцем гідності, поваги й честі офіцера для побратимів по зброї. Його подвиги надихатимуть не одне покоління захисників неба любити Україну і боротися за неї до кінця.
Панахиду за полеглим Героєм відслужив у Свято-Михайлівському Золотоверхому соборі військовий капелан Димитрій Присяжний. «Не вмирають Герої, їх дім не могила. Коли пульсу немає, з’являються крила», – особливо символічно прозвучала ця фраза із вуст священника на церемонії прощання із льотчиком.
Поховали Валентина Коренчука на Алеї Героїв Лук’янівського військового кладовища.
Він оберігав наше небо, тепер оберігатиме нас із Неба…
