Чому ворог зосереджується саме тут? На це питання відповів військовий експерт Петро Черник. «Курський напрямок — це питання їхнього (рф — ред.) престижу, тому що от уже…
Навчання під час війни важливе. Це ще раз демонструють військовослужбовці 59 окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. Зокрема, інструктори підрозділу «Нічні самураї» навчального центру цієї бригади.
Робота розвідників у нічний час, зачистка посадок, позицій та чимало іншого – всього цього навчають новобранців досвідчені інструктори. А ще – передають їм свою мотивацію.
Як все відбувається – у фоторепортажі 📸 АрміяInform.
Знайомтеся: позивний «Мансур». Одразу пояснює, регочучи:
– Я українець, хоча всі кажуть, що дуже схожий на чеченця.
У цивільному житті працював у сфері спорту. Йому 36 років.
Зараз він – керівник навчального процесу, командир групи інструкторів підрозділу «Нічні самураї» навчального центру 59 бригади. У ЗСУ – з початку війни. Працював і з 3 полком ССО, «Азовом», 36 бригадою морської піхоти…
– Не вмію тільки на літаку літати. Керую всіма видами бронетехніки. «Уганяв» «бехи», танчики – усе, що потрапляло на очі, – ділиться він з усмішкою своїми бойовими буднями.
Родом з Одеси, мріє про Крим. З перемогою додому чекають дружина і діти.
– Не буду казати, скільки в мене дітей… Але стільки, що я міг би не служити. Але я чоловік. А кожен чоловік в такий час повинен щось робити для Держави. Робота є для всіх. Так більше шансів перемогти ворога. Не треба казати, що влада погана – починай із себе. Адже якщо ворог просунеться далі, то будуть страждати наші діти, жінки, бабусі, дідусі, рідні, сім’ї. А не влада. Вона може просто змінитися. Якщо не підеш захищати Україну – будеш піхотинцем в «ДНР» чи «ЛНР» або інших квазі-республіках та «йти в наступ на Берлін». Тому надія тільки на себе. Усім треба готуватись, – говорить він про мотивацію.
«Мансур» має витатуюваний шеврон свого підрозділу. Військовий брав участь у створенні шеврона, придумав ескіз, який оформлювали художники-волонтери з Одеси.
Олександр – заступник командира групи інструкторів. Йому 30 років. У ЗСУ – з початку війни у 2022 році. Строкову службу служив у 2015 році. Він із тих, хто з початком широкомасштабного вторгнення повернувся в Україну, бо працював за кордоном.
– Я не розумію байдужих людей. Я не розумію чоловіків, які думають пересидіти, ховаючись від реалій життя. Мені нічого сказати їм. Зараз в наш дім прийшли «орки». І що, не захищати свій дім? Повинна бути повага до самого себе. Коли до справжніх чоловіків у дім приходить небезпека – вони стають на захист. І це правильно! Бо мене, наприклад, вдома чекає мама та дружина, – ділиться військовий своєю мотивацією.
А це – 48-річна Інна з позивним «Пальміра». Бойовий медик у підрозділі. З гордістю каже, що 16 травня 2024 року було вже два роки як у лавах ЗСУ. Родом з Донеччини, у Донецьку мешкала з 1995 року.
– До війни я працювала в районній лікарні звичайною санітаркою: гнійна хірургія, травматологія… Там я почула про бойових медиків. Домовилась з пацанами, мене завезли в штаб, без ТЦК. Там мене прийняли бойовою медикинею, де я з перших днів на «нулі», – ділиться жінка.
Вдома військовослужбовицю чекають діти, онучка, батьки. Пані Інна, до слова, хизується, що вже півтора року як вона – бабуся.
-
- Фото: Віталій Павленко / АрміяInform
-
- Фото: Віталій Павленко / АрміяInform
-
- Фото: Віталій Павленко / АрміяInform
-
- Фото: Віталій Павленко / АрміяInform
-
- Фото: Віталій Павленко / АрміяInform
