Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Миколі з позивним «Фрост» — 24 роки. Він — командир артилерійського підрозділу в лавах 43-ї окремої механізованої бригади.
Проходить службу у Збройних Силах України з 2019 року, на війну потрапив майже одразу після навчального центру. Спочатку була 93-тя бригада, тепер — 43 ОМБр.
Свою БМ-21 «Град» військовий жартома називає вже «старою конячкою», але дуже помічною в знищенні ворога.
— Завдяки специфіці використання ця бойова машина дуже багато шкоди наносить противнику. Вона не є точковим засобом ураження, більше використовується для ураження скупчень противника та нанесенню вогню по площині. Машина може випустити 40 снарядів за 20 секунд, накрити площу до двох гектарів. Має різну номенклатуру боєприпасів: від звичайних фугасних до кумулятивних, касетних та інших. Ми почали її використовувати ще в 2014 році, деякі машини мають історію ще більш давню. Я особисто з нею познайомився вже на широкомасштабній війні, — говорить «Фрост».
Бойовий шлях військовослужбовця почався із Сумської області — його підрозділ звільняв Тростянець. Армієць пригадує, що тривали дуже жорстокі бої на півночі країни.
— Тоді в нас були перші, на жаль, жертви та перший такий складний бойовий досвід. Потім нас перекинули в Харківську область, почались бої за Ізюм — були там приблизно пів року. Це був дуже складний час, на жаль, загинуло багато бойових товаришів. І ось саме на цій ділянці фронту ми почали інтенсивно використовувати саме цю артсистему, завдали найбільше шкоди противнику, взяли найбільш активну участь, — пригадує артилерист.
У цивільному житті Микола був інженером з авіабудівництва. Працював на «Мотор Січі», розробляв авіадвигуни для гелікоптерів. Хобі: спорт, 3D-моделювання, активний спосіб життя.
Коли ж вирішив приєднатися до Збройних Сил, то сім’я, пригадує «Фрост», спочатку не підтримала таке його рішення.
— Та й сам спочатку не був у захваті від армії. Але 24 лютого 2022 року все змінилось. У голові наче щось саме перемкнулося. Виникло загострене почуття справедливості. Розумів, що я треба тут, поруч зі своїми товаришами«, — наголошує армієць і додає: — До війни я був звичайною людиною, не дуже чимось переймався, зараз з’явилось справжнє братерство. Таких людей дуже мало, хочеться бути з ними. Рідних не бачив з початку широкомасштабних бойових дій (на момент розмови. — Ред.), це було більш ніж півтора року тому. Вони спочатку опинились на окупованій території, а згодом їм вдалось переїхати на захід України, — ділиться Микола.
І саме після широкомасштабного вторгнення росіян у рідних «Фроста» змінилося ставлення до його рішення стати військовослужбовцем: нині вони дуже пишаються, хвилюються, підтримують та чекають його.
Про побратимів «Фрост» може розповідати довго. Каже, що всі вони — різні, але чудово між собою порозумілися. Його підлеглі — мобілізовані, утім, свою роботу добре виконують.
Артилерист наголошує: нині в нашої держави доволі складний період.
— Але все ж таки хотілось би всім сказати, що це таке маленьке випробування в нашій історії. Тому нам потрібно триматися разом, йти до перемоги, допомагати одне одному і бути як одне ціле. Не ділитися на оці малі групки, не роздрібнювати країну. Тому що саме ця ситуація привела до війни. Нам треба бути єдиними, триматися — і все буде Україна. Ми переможемо«, — переконаний військовий.
Єдина його мрія зараз — завершення війни.
«Щоб ми почали жити нормальним спокійним життям, в кожного щоб здійснились усі його бажання. Щоб бути поруч зі своєю сім’єю та рідними тобі людьми. Це, напевно, найбільше, чого хочу не тільки я, а й усі українці», — резюмував «Фрост».
