«На передовій не буває дрібниць, там виживаєш завдяки побратимам та мудрості» «Ситуація на фронті дуже складна. Піхотинці перебувають на передньому краї, перші бачать ворога, відкривають…
Від самого початку широкомасштабного вторгнення рф в Україну українців охопила хвиля як новітніх розробок та технологій на фронті, так і колосального прориву в культурі.
Країна-агресорка тривалий час намагалася насаджувати нам свою культуру та мову…
Навесні 2022 року у відомого українського музиканта, телеведучого та військовослужбовця Миколая Сєрги народилася ідея створити Культурний десант.
В ексклюзивному інтерв’ю кореспондентці АрміяInform він розповів про те, у чому полягає важливість існування такої структури під час війни та про команду, яка своєю творчістю зцілює поранені душі наших захисників.
— За якими напрямами нині працює Культурний десант?
— Діапазон роботи Культурного десанту стає все ширшим. Ми маємо можливість знаходити та долучати до нашої команди творчих людей, які проходять службу у ЗСУ.
Загальновідомий факт, що у нас є постійні групи, які працюють вздовж усієї лінії фронту. Нині ми опрацьовуємо систему, яка зможе забезпечувати всі шпиталі, лікувальні та реабілітаційні заклади регулярними культурними та освітніми заходами.
Також у нас є група, завдання якої полягають у рекрутингу. На початок травня ми готуємо наших найкращих людей для поїздки в США, щоб порушити питання України та війни саме для американців.
— Чому важливо порушувати питання України саме серед місцевих жителів Сполучених Штатів?
— На жаль, під час своєї поїздки до Конгресу США, я зрозумів і відчув доволі сумний момент — американці згадують за нас лише тоді, коли є новини, а так — починають забувати…
З діаспорою ми завжди на зв’язку, вони допомагають усіляко. Втім, якщо американські «локали» будуть щодня пам’ятати та усвідомлювати, що в нас щоденно обстріли, важкі кровопролитні бої, що росія вбиває наших людей, тоді вони будуть про це кричати до своєї влади — і це буде суттєво впливати на рішення Конгресу щодо допомоги нам.
Після тієї поїздки ми теж знайшли рішення. У США найбільш впливовими місцями є церкви та університети, тому ми будемо працювати саме там.
— Якою зараз ви бачите нашу культуру і як вона змінювалася протягом років незалежності України?
— Культура завжди є важливою. Це немов би такий лімб, в якому ми всі перебуваємо. Саме від того, чим наповнений цей лімб, залежить наше сприйняття світу.
Ми дуже багато втратили за останні роки та й загалом за весь час свого існування, адже ми всі пам’ятаємо свою історію. Культура завжди була важливою складовою нашої свідомості та ідентичності, а зараз ми це ще більш глибоко відчуваємо.
За рахунок того, що росія протягом усієї історії намагалася знищити та задушити все українське, це робило нас тільки більш бойовими.
З отриманням незалежності України, російське удушшя над нашими традиціями, мовою та культурою настільки маніпулятивно збільшилося, що часом, ми і не помічали цього…
Зараз — це час, коли ми повертаємо своє. Українці знову показали, що в нас є зуби. Багато культурних діячів долучаються до нас, знаходять своїх однодумців.
Варто усвідомити, що росія ніколи не зупиниться і буде намагатися навіть після закінчення війни використовувати свої маніпулятивні інструменти та прослизнути в нашу свідомість.
Водночас, я впевнений, що їй це вже ніколи не вдасться. Культурний десант зараз — це потужний механізм, який існуватиме і далі.
— Хто входить у вашу команду?
— Із самого початку я їздив сам. Потім до мене приєднався скрипаль і військовослужбовець Мойсей Бондаренко. Тоді це був саме початок широкомасштабного вторгнення.
Ми приїхали разом до шпиталю в Києві, ходили по палатах і намагалися розрадити наших поранених. Одного разу зі мною пішов Олександр Чемеров, і вже тоді до мене прийшло усвідомлення, що треба ще долучати людей.
Одразу потім почав шукати людей, які теж приєдналися до лав ЗСУ. Якщо говорити саме про творчий колектив зараз, то з нами в команді: Саша Ярмак, Женя Галич, Павло Вишебаба.
Коли ми створювали Культурний десант, то нам дуже допомогли керівники з центру МПЗ і навіть сам Головнокомандувач.
Дійсно круто, що в нашому війську нині прогресивні та розуміючі командири, які розуміють, наскільки є важливою наша українська культура зараз.
Крім творчих людей, у нас величезна команда, в яку входять і культурні діячі, і менеджери, і актори. Найкраще у нас те, що ми заряджаємо одне одного.
Заходиш щодня в групу, читаєш, як хто і на якому напрямі взаємодіє з людьми, — і ще більше заряджаєшся та палаєш бажанням робити свою справу.
