Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Василь — військовослужбовець окремої гірсько-штурмової бригади. Йому 23 роки. З них чотири — в армії, два останні — на війні. У чорному волоссі вже помітна сивина, а в очах — фронтова втома, яку свої впізнають з першого погляду.
Про те, як став танкістом, розповідає з усмішкою:
— Після призову на строкову службу відчув, що хочеться чогось більшого, хочу стріляти, хочу вчитися, і тому підписав контракт з танковим батальйоном.
Згодом засвоїв спеціальність механіка-водія танка Т-72.
Перша зустріч із ворогом для Василя відбулася ще за часів ООС, під час ротації на Донбасі у 2021 році, але то було, як він каже, «несерйозно», а вже бої під Житомиром взимку-навесні 2022 року врізались у пам’ять надовго.
Після одного з боїв бійці з його бригади вщент розбили російський підрозділ. Як пригадує Василь, росіяни просто втекли, залишивши три новітні танки Т-80БВМ. Один з них дістався екіпажу Василя.
— Ну, танк серйозний, потужний газотурбінний двигун, приціл «Сосна-У», керовані ракети, тепловізор. Пам’ятаю, як на цьому танку вперше виїхав на бій у Житомирський області. Відпрацювали, танк літав, як скажений… Ми знищили тоді чотири БМП-3, ті що нові із 100-мм гарматою, два БТР, ще там щось горіло… Було, як в американському кіно, — усе горить, російська техніка вже чорна. І така картина — все в диму, і серед поля один росіянин лізе прямо на нас. Піхота його підпустила, сказали скинути бронежилет, автомат, але він був уже не жилець — череп був розкришений, опіки, словом, не дожив до полону.
Після боїв на Житомирщині підрозділ був перекинутий на Донбас. Зустрів танкістів Донбас гаряче — під час розвантаження по ешелонах прилетіли три ракети. Одну збили, дві інші вдарили по будівлях, на щастя, нікого не вбили. Тоді танкісти розвантажувались, просто стрибаючи з платформ, без розвантажувальної рампи.
— Командир наказує «гармату назад!», важіль на себе і газу! Рахунок ішов на секунди, все в диму, танки стрибають, але ми всі тоді — цілий батальйон — вчасно і без втрат вийшли зі станції.
…В одному з перших боїв на Донбасі проти танка Василя виїхали два ворожі. Один був знищений, другий втік, але того ж дня росіяни артилерією накрили наших танкістів, і танк Василя був спалений — на щастя, без екіпажу.
Далі було чимало подій — і сумних, і таких, де не відразу й розбереш — де смішно, а де страшно.
— Одного разу, повертаючись з бойового виїзду, ми потрапили під вогонь літака-штурмовика. Їхали вже по-похідному, «на расслабоні» — і тут літак, свист, одна ракета поруч, вибух, друга, вибух… Командир головою в башту — тільки ноги зверху, я — по газах… А так — робота як робота. Виїхали, відпрацювали, попалили росіян, день за днем…
Над запитанням, що змінилось за два роки великої війни, Василь не замислюється:
— Я пам’ятаю, як наші люди у 2022 році голіруч йшли проти танків. А зараз багато хто думає, як втекти, на матраці надувному якомусь тікають через Тису… Та йди до війська — тут різні люди потрібні. Кухарем іди — вари хлопцям їсти, водіїв треба — вози вантажі, мотори роби… Роботи на всіх вистачить. Ми тут один одного підтримуємо, усмішки на обличчях. Ми ж розуміємо, що ніякого перемир’я не може бути, тільки кордони 1991 року. Бо росія — то країна-терорист, а нам — за своє потрібно боротись.
Фото автора
