Сьогодні він навчається на оператора БПЛА у 37-й окремій бригаді морської піхоти. Про свій шлях від бойового медика до оператора БПЛА, причини самовільного залишення…
Командир 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького полковник Володимир Сіленко в інтерв’ю Армія TV розповідає про роль бригади в обороні Бахмута, перші «м'ясні штурми» росіян, важливість навчання, креатив на війні, а також вирішальну роль молодих командирів у битві, яка постійно змінює свій вектор.
АрміяInform публікує текстову версію розмови, повний запис на відео — у кінці матеріалу.
Були готові фізично, але морально це було важко зрозуміти
30-та бригада однією з перших вступила в бій, обороняючи Бахмут. І захист міста став одним із найзапекліших епізодів в її історії. Саме біля Бахмута росіяни вперше продемонстрували світу те, що військові теоретики пізніше назвуть «дії малими групами», а українські солдати — «кривавими м’ясними штурмами».
— Підрозділи були готові до такого типу боєзіткнень фізично, але трошки морально не були готові. Аналізуючи їхні втрати, аналізуючи, як ворог закидав нас своїми трупами, люди просто не розуміли, наскільки росіяни не поважають своє суспільство, своїх людей. Командири говорили про те, що люди просто не витримують не навали фізичної, не навали артилерії і стрілецької зброї, а тієї кількості людей, які просто йшли і помирали перед нашими позиціями, — розповідає Сіленко.
Практику «м’ясних штурмів», незважаючи на всі божевільні втрати, росіяни визнали успішною. Давно вже немає ПВК «Вагнер», але їхня кривава тактика живе — саме таким способом росіяни «утилізують» численні «шторми Z і V» з тих засуджених, які підписали контракти з міноборони росії.
Саме так — хвилями приреченої померти піхоти — вони тепер і воюють поблизу Авдіївки, Вугледара і Куп’янська.
Після навчання — знову на навчання
Для того, щоб цьому протистояти, потрібно навчати, переконаний комбриг. Саме тому мобілізованих, що прибувають після навчання на полігонах, у 30-й ОМБр продовжують вчити.
Навчають особливостей тактики бригади. Розповідають про місцевість, рельєф, про те, як працює противник, характер його дій, інтенсивність його вогневого ураження. З навчальними групами фахівці бригади займаються від 10 до 15 днів.
— Це безпечне місце, є в нас визначене місце, де ми проводимо заняття. Включаючи роботу наших FPV… Імітуємо розриви артилерії противника, імітуємо роботу дронів, щоб вони, знову ж таки, акустично могли відрізнити, як він працює, як він летить. Імітуємо скиди — пляшки пластикові з піском, зі щебенем. Вони падають, імітують скид, вони повинні реагувати, — пояснює суть навчання Сіленко.
Ідея проста: чим більше готувати людей, тим «живучішими» стають підрозділи. Більше «живучості» — краще «острожці» виконають завдання.
Наша зброя — загадка
Вчитися потрібно постійно, війна дуже динамічна. Головна її особливість — вона дуже стрімко змінює вектори. Правило під час боїв одне — змінюйся, аби вижити. Це ланцюгова реакція. Противник змінюється, бо змінюємося ми — ми трансформуємось, бо трансформується ворог.
— У нас є підтримка західних партнерів, у нас інша зброя, у нас новітня зброя. Противнику складніше, адже ми знаємо їхні зразки, вони можуть їх там якось видозмінювати, десь їх покращувати, але в нас є зміна зброї. У цьому десь ми виграємо, тому що для них це є загадка, вони не всю зброю знають, вони не знають її використання, — каже комбриг.
Армія нині нагадує величезний організм, що на очах еволюціонує, змушуючи змінювати форму всіх навколо. Якщо, звісно, ти хочеш змінитися.
— На посадах нових служб, нових груп, нових підрозділів — креативні люди. Вони всього-на-всього втягують тебе в цю роботу. Головне, щоб ти сам цікавився, що вони роблять, як вони роблять, що для цього потрібно, наскільки це ефективно і наскільки це практично. Якщо ти розумієш цю ситуацію, наскільки ти бачиш роботу своїх людей, і це позитивно, наскільки ти з ними крокуєш вперед і наскільки ти ростеш над собою, — переконаний полковник.
У «тридцятці» комбатам нема й тридцяти
Головні провідники змін у бригаді — її молоді офіцери. Командирам батальйонів у 30-й бригаді — від 23 до 28 років. Майже всі — кавалери орденів Богдана Хмельницького. Командир 2-го батальйону капітан Максим Данильчук — кавалер двох орденів Богдана Хмельницького.
— Йому всього лише 24 роки. А він вже два роки веде активні бойові дії в ролі командира роти, начальника штабу батальйону і командира батальйону. Тобто, якщо ти з ними спілкуєшся і вони тебе притягують цим всім, то креативність тут поруч, вона ось, бери і працюй, — ділиться Сіленко.
При цьому він вказав на те, що у ворога є перевага в питанні бронетанкової техніки. Тому без креативності вигравати неможливо, адже рф дуже потужний противник з величезним ресурсом.
— У них дуже багато сили, засобів РЕБ, вони розвинуті щодо повітряної розвідки, малої авіації — «Орлани», «Суперками», «Зали». Але знову ж таки нічого новаторського. Є цей термінатор бойової машини підтримки танків (БМПТ) — цікава машина, вона на базі танка, вона потужна, швидка, там є вогнева потужність, але знову ж таки практика нашої роботи показала, що ми з ними воюємо і завдаємо вогневого ураження, вони горять, — розповідає полковник.
Він визнає, що в чомусь росіяни мають перевагу, однак, і українська армія удосконалюється: у нас з’являються засоби, які можна встановлювати на автомобілі. А також купольна система РЕБ і направлена система РЕБ, росте потужний потенціал в застосуванні FPV-дронів та «бомберів».
Не стояти на місці
Сьогодні армія активно контрактує роботизовані системи. Є «Шабля», турель на базі «Рисі», з’являються різноманітні роботи. Зі всім цим підрозділи поступово знайомляться. Однак, не треба думати, що самі лише роботи переможуть у цій війні, вважає комбриг 30-ки.
— Я мав практичну роботу із застосуванням от таких роботизованих систем, наземних роботизованих систем різного спрямування. Це евакуація поранених, з 5-ю штурмовою бригадою ми тоді співпрацювали. У мене працювала на напрямку траси Е40 роботизована система. Це елементарна база, яка їздить, і стоїть кулемет «Браунінг», який веде вогонь по противнику. Загалом, це цікаві системи, — каже Сіленко.
Утім, за його словами, це не панацея, і вже зараз треба думати про те, наскільки противник буде це все вражати. У нього є FPV, є протитанкові засоби. Крім того, роботам важко працювати на складній місцевості, куди можна дійти лише ногами. Тож конструктори мають постійно думати, як вирішити сотні проблемних питань.
— Це все дуже складно, і ми повинні прогресувати в цьому, ми не повинні стояти на місці. Повинні говорити про всі свої практичні дії, всі зміни, які відбуваються в наступі, у штурмових діях, в оборонних діях. Це все потрібно формувати в методичні рекомендації, звернення. Аналіз цього всього має проводитися постійно, — підкреслює комбриг.
Щоб вижити, видозмінюватися мають усі, впевнений він і додає, що зміни мають відбуватися насамперед у свідомості всього українського суспільства: у кожного повинна бути своя совість і свідомість, яка дасть право святкувати перемогу тоді, коли закінчиться війна.
(матеріал опубліковано 31.01.24, оновлено – 10.02.24)
