І ці удари вже мають більший вплив на суспільні настрої всередині росії, аніж їхні шалені втрати на фронті. Китайські товари…
Як Україні вдалося зупинити значно переважаючого ворога і завдати йому болючих військових поразок торік і як це вплине на розвиток наступу ЗСУ в поточному році? Які виклики стоять перед Україною зараз і чи здатна вона їм протидіяти? Яка ідея повинна об’єднати сьогодні українське суспільство?
Своїм баченням української перспективи з огляду на результати року, що минув, в інтерв’ю АрміяInform поділився правозахисник, громадський діяч і блогер Ігор Полуектов.
— Ігорю, чи виправдав сподівання українців минулий 2023 рік?
— Усе пізнається в порівнянні. 2023 рік для більшості громадян України вийшов не таким, як вони мріяли, прагнули, сподівались. Помітно, що в українському суспільстві присутнє деяке розчарування, ледь не мінорні настрої. Разом з тим, якщо порівнювати з 2022 роком, то ситуація об’єктивно має набагато кращий вигяд.
Можливо, заспокійливі мантри про «два-три тижні», «квитки в Сімферополь до кінця року» та інші подібні в тому складному році заколисали українців і не дозволили їм адекватно сприймати реальність, але ситуація у 2023 році на кожному з напрямків, загалом у воєнно-політичній ситуації, була набагато більш вигідна для України.
— У чому це проявилося? Які плани ворога вдалося зламати?
— На початку широкомасштабного вторгнення ворог одночасно міг розгорнути наступ майже по всій лінії кордону, від півдня, сходу та півночі, мав явну, іноді багатократну, перевагу в силах і засобах майже на всіх напрямках, націлився на захоплення столиці України, повалення державності і як наслідок спроби захоплення більшої частини суверенної території України. У 2023 році мова йшла лише про ведення ворогом активної оборони на більшості напрямків та переважно позиційній боротьбі сторін.
російська федерація не змогла досягти жодної стратегічної цілі у війні 2022–2023 рр. Натомість українська сторона у 2023 році змогла наростити сили і засоби, тримати ворога в постійній напрузі, зробити спроби контрнаступальних дій на Херсонському, Запорізькому і Бахмутському напрямках, а, найголовніше — провести цілий ряд успішних операцій на Чорному морі, які повністю змінили ситуацію в цьому регіоні та примусили ворога не просто до зміни планів, зменшення активності, але й до відведення свого флоту в більш безпечні місця, щоб не зазнати повної поразки на морі вже до кінця цього року.
Морський торговельний коридор, який видавався спочатку нездійсненною мрією навіть за участі посередників, в результаті був «пробитий» і забезпечений силами українських захисників, які зробили його реальністю та буденністю в Чорному морі, що знову стало українським також.
Тобто можна впевнено констатувати, що за стану справ, коли ворог досі переважає в силах і засобах, а також має кращі можливості мобілізаційного ресурсу, Сили оборони України справились із поставленими завданнями у 2023 році.
— Чого варто очікувати від 2024 року?
— Час, який виграли Збройні Сили України, для влади був неоціненним подарунком.
ЗС України змогли зупинити просування ворога під час його широкомасштабного вторгнення, а згодом і примусити зс рф відступити з Житомирської, Київської, Чернігівської, Сумської, Полтавської, Харківської, Миколаївської, частини Херсонської областей. Тобто не просто забезпечили можливість більшій частині України продовжувати жити, працювати, нарощувати спроможності до розбудови сильної держави, але і визволили значну частину територій, а разом з ними і людей, ресурси, істотно збільшивши можливості державних інституцій для забезпечення Сил оборони України всім необхідним.
Але чи змогли державні та приватні компанії, українське суспільство загалом належно використати цей подарунок і дорогоцінний час — це питання, на яке ми поки що не бачимо предметної відповіді на полі бою. Адже за півтора року українське виробництво досі не було зосереджене на ключових позиціях, необхідних об’ємах, які так необхідні для нашого виживання та Перемоги.
У той час як ворог перевів свою економіку на «військові рейки», має цільові програми розвитку й виробництва озброєння та військової техніки, здійснює заходи щодо нарощування сил та засобів, а також мобілізаційного ресурсу, постійно збільшуючи чисельність і спроможності своїх збройних сил. Очевидно, що для цього в них є необхідна ресурсна база, широкі можливості використання безпечних територій, більш ніж достатня вільна грошова маса, а головне — політична воля та повна підтримка населення.
За таких умов нарощування спроможностей відбувається швидкими темпами та немає підстав для появи будь-якого «чорного лебедя» не лише в короткостроковій, але й у середньостроковій перспективі, яким так часто підміняють реальність та мріють раптово закінчити війну наші футуристи й інші мрійники.
— Як саме Україна може протидіяти цим викликам?
— За таких умов українське суспільство здатне відповісти на ці складні виклики лише максимальною згуртованістю та самопожертвою, які мають ґрунтуватися не лише на любові до своєї Батьківщини, тобто патріотизмі, але й на чисто прагматичних, реалістичних прагненнях не дозволити нав’язати нам іпсо щодо антимілітарної політики, не дозволити зруйнувати єдність, не дозволити повторити помилки сторічної давнини, коли антимілітарна політика призвела зрештою до болючої поразки українства, втрати державності, а для населення ще й до політичного терору, московського геноциду українців під час трьох штучних голодоморів, за наслідками яких наша нація втратила мільйони життів.
Якщо хтось погано знає історію, то можна просто згадати деякі прояви такої політики у 2018–2021 роках, наслідком яких також стала думка ворога про нашу слабкість і перевагу антимілітарних (а отже, завідомо програшних) настроїв в українському суспільстві, підбурювання його до активних дій і широкомасштабного вторгнення.
Нам пощастило, що серед українців знайшлася достатня кількість людей, які не бігли, не залишали свої міста, а ставали до Сил оборони України, до активного волонтерства, і зупиняли ворога. Пощастило, що військове керівництво змогло створити диво і настільки віртуозно розпорядитись наявними невеликими силами та засобами, що зупинило значно переважаючого ворога і завдало йому болючих військових поразок.
Але чи пощастить так знову, якщо інша частина українського суспільства знову виявить слабкість, залишатиме Україну і наполягатиме на антимілітарній, завідомо програшній, політиці держави? Здається, що відповідь очевидна і не потребує пошуку додаткових аргументів до активації всіх можливих ресурсів, залучення більшої частини суспільства і економіки до реальної, практичної, щоденної, системної допомоги Силам оборони України.
Принцип: «ми всі або у війську, або всі сили, гроші, час, ресурси на військо» — має утвердитись національною ідеєю, єдиним і головним мотивом життя кожного українця. Лише так, лише всі разом, лише задіявши всі приховані ресурси й на максимумі можливостей, є шанси перемогти.
Нічого не шкода для Перемоги. Особливо коли єдиною альтернативою їй є лише смерть. Розуміння цього кожним українцем у 2024 році — ключ до прискорення та набуття реальних рис цієї Перемоги.
