Упродовж цього періоду новобранець проходить не лише фізичне тренування, а й внутрішнє становлення — вчиться діяти в колективі, працювати під тиском, приймати відповідальність і мислити як воїн….
Про те, чому вже зараз потрібно готуватись до реінтеграції мешканців Криму до українського суспільства, кореспонденту АрміяInform розповіла експертка мережі Кримської платформи, фахівець із питань культурної спадщини й охорони пам’яток у Криму під час окупації півострова російською федерацією Евеліна Кравченко.
— Чому культурна спадщина важлива для подолання наступів окупації та для реінтеграції Криму до України? І, головне, чому про це потрібно говорити вже зараз, а не після деокупації Кримського півострова?
— Насамперед необхідно вже зараз розробляти механізми подолання відмінностей між менталітетом кримських і материкових українців, які утворилися впродовж уже майже десяти років російської окупації Кримського півострова. Україна й українське суспільство з часу Революції Гідності пройшли колосальний шлях в напрямку самоусвідомлення себе як європейської нації, відбулися кардинальні зрушення у формуванні українського європейського суспільства.
Натомість на Кримському півострові впродовж майже уже 10 років окупації відбувається не просто стагнація, а деградація від того стану, в якому перебувала культура Криму на момент окупації 2014 року. У той час, коли українське суспільство материкової України пішло далеко вперед, продовжувало дуже динамічно і дуже стрімко розвиватися в питаннях самоусвідомлення і самовизначення серед європейських народів, у Криму, навпаки, відбулося відкочування назад. Там було практично повністю знівельовано особу людини і з точки зору прав громадянина, який впливає і визначає процеси у державі, в якій він живе, і з точки зору людини, яка може мати власні переконання і власні уподобання в галузі своїх культурних потреб. Тому після повернення Криму в Україну необхідно буде повернути Україну в її сучасному стані, на нашому нинішньому рівні у Крим.
— Однак як це зробити так, щоб це було не насаджування певних вимог згори, а свідомий самостійний вибір місцевих мешканців?
— Обов’язково потрібно буде орієнтуватися на культурні потреби людей, на їхній запит. Українці як культурна європейська нація визначають культурні потреби відповідно до потреб громадян. Однак якщо ми візьмемо за основу знівельовану особистість нинішнього умовного пересічного кримчанина, сформовану за умов російської окупації, то жодних культурних запитів, відмінних від офіційної російської пропаганди, від нього очікувати не доводиться. Відповідно, навіть після деокупації Криму вони природно прагнутимуть відтворити путінську ідеологію.
Зараз окремо взятий мешканець Криму — це людина, яка повністю оповита ідеологією рашизму, ідеологія путіна вкладена їй в голову, і нам потрібно буде зробити так, щоб ця ідеологія перестала бути домінантою і навіть єдиною у свідомості людини. При цьому необхідно буде не нав’язувати людям іншу ідеологію замість витісненої, а допомогти людям усвідомити власні культурні потреби і сформувати відповідні запити, витягнути із людини її власні потреби, виявити, як людина хоче себе позиціювати у своєму суспільстві.
Україна має створити в Криму умови для формування інклюзивної української поліетнічної нації як колективу людей, які мають рівні права і можливості незалежно від етнічної приналежності. Тільки у такий спосіб ми зможемо створити в Криму нормальне гуманітарне середовище.
— Майже 10 років окупації Кримського півострова й уже майже 2 роки від початку широкомасштабного нападу росії на Україну. Наскільки ситуація останніх двох років у культурному просторі Криму відрізняється від того, що відбувалось на півострові попередні вісім років?
— Не можна сказати, що ситуація там кардинально змінилася після 24 лютого 2022 року. Ті тенденції, які простежувались попередні вісім років, продовжуються і зараз, впродовж двох років після широкомасштабного вторгнення. Ба більше, триває і посилюється той наратив, який росія сформувала в Криму ще до 2014 року. Те, що було тоді, так само продовжується і зараз.
Тобто загальна тенденція ніяк не змінилася, однак можна побачити відмінності у її сприйнятті місцевими мешканцями. Стійкість України, перемоги ЗСУ, визволення тимчасово окупованих територій посилюють у кримчан настрої очікування деокупації півострова. Вони починають активно гальмувати антиукраїнські процеси в Криму, впливають, залежно від власних компетенцій, на те, щоб посприяти Україні.
Натомість зупинка просування української армії у бік Криму, коливання міжнародної спільноти в питаннях підтримки України змушує їх завмерти, ретельніше приховувати свої проукраїнські погляди. Це не призводить до того, що Україна втрачає внутрішню підтримку, але її перестають активно виявляти. Люди просто зневірюються в тому, що визволення півострова зрештою колись відбудеться.
— Наскільки взагалі очікування на повернення України поширене зараз в Криму?
— Кримське суспільство в цьому плані фрагментоване. Є, звичайно, та частина, яка сприймає російську пропаганду без жодного критичного осмислення. Однак є також частка тих, хто прекрасно розуміє, що відбувається насправді, але при цьому мовчить, оскільки цілком обґрунтовано непокоїться про власну безпеку. Нарешті, є та частина кримчан, яка не мовчить. На жаль, таких людей в Криму вже практично не лишилось — їх репресують, ув’язнюють, видворяють з півострова, змушують виїхати і замовкнути. Тому будь-який спротив, який там зараз можливий, — тихий і мовчазний.
Переважна більшість кримчан належить зараз або до першої частки, яка просто сприймає все, що транслює російська пропаганда, або до другої, яка мовчить і чекає на подальший розвиток подій. Звичайно, минулого року проукраїнська активність місцевих мешканців була вищою, ніж зараз. Однак це не значить, що вона повністю придушена і померла — за сприятливих умов вона швидко проявиться і посилиться.
— Немає жодних сумнівів, що кримчани, які чекають на повернення України, на півострові є. Чи можна хоча б приблизно сказати, наскільки їх багато?
— Дуже важко сказати, наскільки їх багато, бо ми ж не знаємо відсотків, скільки їх виїхало, виїхало за межі Криму, наприклад, десь на територію російської федерації, оскільки вони не хочуть опинитися в центрі війни. Скільки кримчан виїхали до материкової України, скільки — до Європи. Після російської окупації півострова там відбувались дуже активні процеси еміграції.
Натомість до Криму приїхала величезна кількість росіян, які ніколи жодного відношення до півострова не мали, не орієнтуються у місцевому культурному просторі, не мають уявлення про кримську специфіку. Це, на мою думку, дуже серйозний фактор. Він навіть вагоміший за настрої корінних кримчан, бо вони все ж чверть століття жили в складі держави Україна і значно краще розуміють український контекст, чітко бачать, де російська пропаганда про українців бреше. Ті ж, хто приїхав — це абсолютно російські люди з міфічними, часто абсолютно викривленими уявленнями про Україну.
Немає жодного сенсу переконувати в чомусь мігрантів з росії до Криму. Вони ментально лишаться росіянами назавжди, деокупація і зважена культурна політика на півострові нічим їм не допоможуть. Тому їм просто потрібно буде дати виїхати з півострова, насамперед назад до росії.
— Так виходить, що мігранти з росії привезли з собою свою культуру, свій світогляд, які ще й були додатково підтримані російською владою. Як окупаційна влада вплинула на культурну ситуацію в Криму?
— росіяни впливали на культурну ситуацію на півострові суто силовим шляхом. Не відбувалося жодної поступової культурної адаптації, жодного врахування місцевої специфіки. російська влада просто насильно перенесла на територію Криму той культурний простір і ті практики, які існували в самій російській федерації. Відповідно, мігранти з росії відтворювали після приїзду своє звичне життя за максимального сприяння російської держави. Це було частиною російської міграційної політики з метою заселити регіон лояльним населенням і витіснити з півострова місцевих, яким російська влада значно менше довіряє.
Корінні кримчани сприйняли масову міграцію з росії вкрай негативно. Це пов’язано з багатьма факторами — зверхнім ставленням приїжджих до місцевих, протекцією щодо мігрантів з боку влади. Приїжджих, яких у кримських пабліках називають «понаєхами», ставлять на вищі посади, сприяють їхній кар’єрі. Внаслідок цього між корінними кримчанами і мігрантами лежить глибокий розлам. Кримська земля не є рідною для «понаєхів» з росії, і це відчувається в усіх вимірах — від побутового спілкування до культурної політики окупаційної влади.
Також варто звернути увагу на те, що російська культура Криму формувалась й існувала у складі Україні. Вона була дуже відмінною від тієї, яка панувала в російській федерації. Внаслідок цього кримська російська культура не була пов’язана з імперською державою, значною мірою була дисидентською та почасти декадентською. Натомість зараз на півострів прийшла тоталітарна держава з топорною пропагандою замість культури. Відповідно, наша культурна політика в Криму після деокупації півострова має обов’язково це врахувати.
