ТЕМИ
#СОЦЗАХИСТ #ВТРАТИ ВОРОГА #LIFESTORY #ГУР ПЕРЕХОПЛЕННЯ

Сержанти — «молодші» рицарі, або Як здобути шляхетство військовою службою

Інтерв`ю Історія Публікації
Прочитаєте за: 9 хв. 14 Грудня 2023, 9:41
Кінні рицарі та піші сержанти (так звана «Біблія Людовика Святого», Франція, середина ХІІІ ст.)

Про «почтових» воїнів, яких можна вважати аналогом західноєвропейських сержантів, кореспонденту АрміяInform розповів відомий фахівець з історії рицарства, доцент кафедри археології, етнології та культурології Ужгородського національного університету Володимир Гуцул.

— Романтизована в літературі та кінематографі доба європейського Середньовіччя у військовій сфері стійко асоціюється з феноменом рицарства. Однак якщо про рицарів пересічний читач та глядач має принаймні загальне, нехай і значною мірою відірване від реальності уявлення, то в цілому про військових у Європі доби Середніх віків відомо значно менше. Наприклад, ким були у середньовічному війську сержанти? Чи можна їх порівнювати із сержантами сучасності?

— Спочатку нам треба домовитися про терміни та хронологію, тому що залежно від часу, залежно від контексту, залежно від географії терміном «сержант» позначали не кардинально різних, але все ж відмінних представників воєнного фаху. Класичним є поділ західноєвропейського середньовічного суспільства на три категорії — «тих, хто молиться», «тих, хто воює» і «тих, хто працює». Тих, хто воює, ми можемо назвати середньовічною мілітарною спільнотою, до якої належали і сержанти.

Скажімо, в духовно-рицарських орденах це були молодші члени ордену. У війську ХІІ—ХIV століття — це молодші представники мілітарної спільноти, в якій найвищий прошарок займали рицарі. Грубо кажучи, у воєнно-технологічному сенсі — це оптимізований (за рахунок дешевшого коня та обладунків) варіант рицаря. Не можна сказати, що сержанти кардинально відрізнялись від рицарів, бо сержанти мали подібну чи навіть аналогічну зброю та спорядження, могли бути шляхетного походження, врешті ті та інші воювали пліч-о-пліч. У західній військово-фіскальній документації термін «сержант» відігравав роль розрахункової одиниці. У цьому контексті нерідко під терміном «сержант» крився представник мілітарної спільноти, який мав шляхетне походження, але з якоїсь причини, найчастіше матеріальної, не мав або не хотів мати рицарського титулу. Проте в середньовічному війську не було жорсткої субординації та дисципліни, тому «повноваження» кожного окремого сержанта різнилися, залежали від часу, місця, колективу та бойового авторитету.

Пізніше, вже в регулярному війську Модерної доби, термін «сержант» набув нового значення, позначаючи професійних вояків та молодших командирів. На той час сержанти — це інша категорія військових, ніж за часів західноєвропейського Середньовіччя. Саме з цими сержантами модерної доби доречно порівнювати сучасних сержантів, тоді як сам термін, звичайно, має середньовічне коріння.

Наймане військо на марші (малюнок із «Домової книги», німецькі землі кінця XV ст.)

— А чи можна порівняти середньовічних сержантів зі зброєносцями?

— Не всякий сержант був зброєносцем. Були сержанти, які мали власних зброєносців. Іноді ці терміни були взаємозамінними. Сержанти становили основний контингент тих, хто наймався на професійну військову службу, і саме винагорода за цю службу була головним, якщо не єдиним джерелом їхніх доходів. На заході Європи ми можемо прослідкувати явище найманої служби сержантів з ХІІІ — початку ХIV століття.

Маю на увазі так званий спис — первинний військовий колектив, який становили рицар та його збройний супровід, кілька комбатантів-сателітів. На території польсько-литовської Русі, у державі Ягеллонів, цю військову одиницю називали «почет», на чолі котрого стояв «товариш». Кілька або кільканадцять почетів об’єднувалися в «роту» під орудою ротмістра. Ротмістрами зазвичай ставали наближені до монарха придворні, уповноважені до найму вояків відповідним монаршим документом, «листом приповідним». Як правило, у кінних ротах «товариський почет» налічував одного чи двох «копійників», комбатантів, споряджених у суцільній «копійничий» обладунок рицарського зразка. У ХV столітті (а перші реєстри таких рот, котрі дійшли до нас, датуються останньою третиною XV ст. ) — то були латні обладунки.

Цих копійників у загоні-почті супроводжували так звані почтові — професійні воїни, треновані або до ближнього бою, або як стрільці, найчастіше як кінні арбалетники. Саме їх можна порівняти із західноєвропейськими сержантами. У слов’янських мовах термін «сержант» не побутував, тож на позначення молодшого члена такого військового колективу використовували позначення «почтовий», це був комбатант, належний до збройного почту рицаря-копійника, проте мав підрядний статус відносно останнього.

Вбрання шляхти у 1333–1434 роках (малюнок Яна Матейка)

— Тобто історичний термін на позначення сержантів у контексті української історії — почтові. А чи ставали ці почтові, скажімо, молодшими командирами, які посідали проміжну ланку між рицарями і рядовими воїнами? Чи це теж я надто модернізую?

— Дещо, звичайно, модернізуєте, тому що почтовими більше командували, ніж вони командували самі. Проте вони були далеко не найнижчим прошарком ягеллонського війська, під ними були різноманітні військові слуги-некомбатанти, обозна прислуга тощо — логістичні служби, коротше кажучи.

У жалуваних грамотах від польських королів чи великих князів литовських руській шляхті наприкінці XIV — на початку XV століття зазначалось, що за наданий маєток шляхтич має служити певною кількістю списів та стрільців у різних конфігураціях. Наприклад, двома «копійниками» та чотирма стрільцями або одним копійником і двома стрільцями тощо.

Ці землевласники повинні були на вимогу короля або великого князя брати участь у посполитому рушенні, на чолі цих своїх загонів-почтів. У нас є чимало таких документів з Поділля, з якими працює український дослідник Віталій Михайловський, або з Галичини, які колись досліджував польський історик Андрій Надольський, де про це йдеться. Бувало, такий шляхтич наймався на королівську військову службу як «товариш» тої чи іншої роти, зі своїм «товариським почтом», за гроші, на певний термін. Так і він і його почтові ставали найманцями, тобто фаховими вояками.

Шляхта (малюнок Йоганна Вільгельма Бауера)

— Посполите рушення — це термін на позначення ополчення? Наскільки боєздатним було таке військо?

— У нас не було такого юридичного терміну як «ополчення». Слов’янськими мовами у державі Ягеллонів це називалося «посполите рушення», або «служба земська», а латиною — expeditio generalis — тобто всезагальна виправа. При цьому воно збиралося не лише за військової потреби, але і періодично для демонстрації боєздатності регіону та інспекції спорядження, в XVI ст. у Великому князівстві Литовському було складено кілька його реєстрів, так званих Пописів війська Литовського. Із цих реєстрів ми знаємо про загальний, максимально можливий мобілізаційний потенціал цієї держави — між 1528 та 1567 рр. він коливався у межах 20–30 тисяч осіб.

Щодо ефективності посполитого рушення точаться дискусії, часто не на його користь, однак, слід зазначати, що польсько-литовсько-руські війська, які 1410 року перемогли тевтонців у битві під Грюнвальдом, становили переважно вояки посполитого рушення, найманців там було дуже мало. Натомість у війську на чолі з князем Костянтином Острозьким, яке билося з московитами 1514 року під Оршею, найманців — професійних комбатантів, які служили за грошову винагороду, було уже щонайменше кільканадцять відсотків, проте основну його частину становила «служба земська».

Литовсько-польсько-руське військо (праворуч) у бою з московитами під час битви під Оршею 1514 року (панель невідомого автора, 1525–1535 рр., Національний музей у Варшаві)

— Пригадую зараз яскраву цитату з дуже популярної свого часу книги Ореста Субтельного «Україна. Історія»: «Тисячі родин, у тому числі давні вихідці з селян чи міщан, отримували статус шляхти, відбуваючи службу в кавалерії — у походах, охороні замків або кордонів чи будучи озброєними магнатськими слугами. Нерідко їхніх земель вистачало якраз на те, щоб прогодуватися, а їхнє життя мало чим відрізнялося від життя селян. Це особливо стосувалося Галичини, де мешкали бідні шляхтичі — Кульчицькі, Яворські, Чайковські та Витвицькі». Це саме про почтових?

— У польсько-литовській Русі та відповідно у Великому Князівстві Литовському мілітарна спільнота справді не була закритою. Це суперечить певному історіографічному стереотипу про те, що для того, щоб бути шляхтичем, потрібно було народитись шляхтичем. Насправді ж мілітарна спільнота була відкрита для амбітних, ефективних воєнних фахівців.

Наведу як приклад досить пізній, але колоритний текст — «Книгу хамів» авторства ентузіаста чистоти шляхетської крові і викривача «фальшивої шляхти» Валер’яна Трепки-Неканди, який жив у 1584–1640 рр. Він непокоївся тим, що шляхетський стан потерпає від навали вискочнів-парвеню, які ганьблять нобілів своїм низьким походженням і не мають права легітимізуватися як шляхта. Таких персон у своїй книзі-реєстрі «Книга хамів» він перелічив понад п’ять тисяч. Типовий приклад звідти — розповідь про те, що бастард чи пахолок якогось пана затягнувся на декілька коней у військо, наприклад до лісовчиків, і награбував собі добра на війні стільки, що зміг переїхати з однієї частини Речі Посполитої до іншої, і там уже іменував себе шляхтичем та жив на «шляхетську ногу».

Цікаво, однак, те, що Трепка-Неканда постійно з такими людьми судився, але жодної справи в суді не виграв. Бо, з одного боку, зневага до шляхетства справді була надзвичайно важкою образою і поважною судовою справою, але, з другого боку, аби довести своє шляхетське походження в суді як чоловіка рицарського, достатньо було привести як двох свідків відомих і визнаних у цьому регіоні шляхтичів. Знайти таких двох свідків судовим опонентам Трепки-Неканди було доволі просто, скоро як вони були інтегровані до річпосполитської мілітарної спільноти, сприймалися в ній як свої. Вони були шляхтичами не за документально підтвердженим походженням (з документами, особливо на пограниччі, часто мали проблеми і давні, шановані роди), а за способом життя та манерами — мали поняття, як користуватися зброєю, були добрими вершниками, вміли поводити себе за столом, підтримати розмову в товаристві. Зазвичай таких людей шляхетська спільнота приймала за своїх.

В’їзд посольства Єжи Оссолінського до Риму 1633 року (фрагмент роботи флорентійського художника Стефано делла Белли)

— Тобто мілітарна спільнота Речі Посполитої була відкритою для амбітних вояків, які шаблею і пістолем могли по факту здобути собі шляхетство незалежно від походження?

— Це характерно не лише для Речі Посполитої. Маємо чимало прикладів з історії середньовічної Західної Європи, коли вихідці з простолюду або дрібної шляхти, котрі долучалися до знаті завдяки своїй блискучій військовій кар’єрі. Наприклад, Джон Хоквуд, який зробив блискучу кар’єру кондотьєра в Італії, або Бертран Дюгеклен, який під час Столітньої війни дослужився до коннетабля Франції. Король цінував його саме за високу компетентність у військовій сфері, і в разі, коли Дюгеклен програвав кампанії і потрапляв у полон, платив за нього високий викуп, щоб повернути собі надзвичайно важливого воєначальника.

Або інший приклад, уже з XV століття, — Жан де Бюей. У своїй белетризованій автобіографії він описує початок власної кар’єри, коли йому довелось стартувати із самих низів мілітарної спільноти, але в його випадку швидше не через походження, а через катастрофічні матеріальні втрати його роду від навали англійців. Його батько загинув під Азенкуром 1415 року, він починав службу у 18 чи 19 років, не маючи жодної фамільної підтримки. Спочатку в нього не було навіть обладунку, а своїм видатним досягненням він вважає викрадення корови в гарнізону сусіднього англійського замку. Й ось почавши з цього, Жан де Бюей став згодом адміралом Французького королівства саме завдяки своїм військовим талантам й умінням, а не завдяки шляхетному походженню. Корову ж, до речі, він тоді повернув на поштиве прохання англійського каштеляна, оскільки мала дитина англійця голодувала без молока. Рицарські манери понад усе…

Сигізмунд II Август (портрет пензля Лукаса Кранаха Молодшого, близько 1553 року)

— Якщо повернутися до сержантів, або, на наш манер, почтових, то коли вони вперше згадуються в наших реаліях?

— Впевнено ми можемо говорити про XV століття, коли йшов процес переорієнтації військової служби від посполитого рушення до загонів найманців — фахівців, які служать протягом фіксованого терміну за гроші, а не за фактом земельного володіння. Документи, реєстри найманих рот, які засвідчують цей процес, датуються останньою третиною XV — XVI століттям. Вони надзвичайно детальні. Наприклад, у реєстрах чітко прописувалась стать, якість та масть коня кожного почтового, тому що за втрачених на війні коней король/великий князь платив компенсацію. Якраз на підставі записів таких власник мав право на грошову компенсацію. Також у цих документах розрізняли рицарський «копійничий» обладунок і захисне спорядження стрільця, за яке так само платили компенсацію.

Цю систему 1562 року змінив Сигізмунд II Август, який віддав чверть своїх королівських доходів на створення війська з найманців. Так постало кварцяне військо — фінансоване з кварти, тобто четвертої частини королівських доходів. У ньому вояки отримували вже фіксоване грошове утримання, а компенсації за втрати були відмінені.

— Тобто сержанти були у військах різних країн середньовічної Європи — від Англії на крайньому заході до наших теренів…

— Рицарська культура взагалі космополітична. Вона вибудовує спосіб життя, спосіб організації війська навколо загальної рицарської ідеї, тому ми стикаємось з численними аналогіями у доволі віддалених географічних регіонах. Україна здавна була інтегрована в ці процеси.

Кореспондент АрміяInform
Читайте нас у Facebook
росіяни завдали 5 ударів по Лиману

росіяни завдали 5 ударів по Лиману

Окупанти завдали по місту 5 ударів: 1 ракетою «Гром-Е1» і 4 бомбами «УМПБ Д-30 СМ».

Глава держави провів телефонну розмову з Генсеком ООН

Глава держави провів телефонну розмову з Генсеком ООН

Президент України провів телефонну розмову з Генсеком ООН Антоніу Гутеррішем та подякував йому за активну підтримку Формули миру та Саміту миру.

росіяни 8 разів штурмували Білогорівку

росіяни 8 разів штурмували Білогорівку

Ворог вісім разів штурмував Білогорівку, намагаючись вклинитися в бойовий порядок українських підрозділів. Ситуація там напружена.

Володимир Зеленський: Сьогодні заслухав доповідь Головнокомандувача щодо ситуації на фронті

Володимир Зеленський: Сьогодні заслухав доповідь Головнокомандувача щодо ситуації на фронті

Президент України сьогодні заслухав доповіді Головнокомандувача, Міністра оборони України та начальника Генштабу України щодо ситуації на фронті.

Окупанти масовано обстріляли Нікопольщину

Окупанти масовано обстріляли Нікопольщину

Тричі російські війська гатили з артилерії, 12 разів поцілили дронами-камікадзе.

«Вы же только окопы сделали и х***к, в другом месте ройте. Нормально?» — ГУР перехоплення

«Вы же только окопы сделали и х***к, в другом месте ройте. Нормально?» — ГУР перехоплення

Головне управління розвідки МОУ перехопило розмову дружини військовослужбовця рф, яка дуже не вдоволена його службою.

Захищаємо світ

00
00
00
ВАКАНСІЇ

Стрілець

від 26000 до 130000 грн

Івано-Франківськ

75 окремий батальйон 102 ОБр Сил ТрО

Офіцер-психолог

від 20000 до 100000 грн

Харків

229 окремий батальйон 127 ОБр Сил ТрО

Радіотелефоніст, військовослужбовець

від 21000 до 27000 грн

Білгород-Дністровський, Одеська область

Гранатометник відділення морської піхоти

від 25000 до 125000 грн

Одеса

35 ОБрМП ім. контр-адмірала Михайла Остроградського

Стрілець

від 20000 до 22000 грн

Київ

Військова частина 2260 НГУ

Командир відділення

від 23000 до 24500 грн

Київ

Військова частина 2260 НГУ