Олексій із позивним «Теплий» пройшов цей шлях дуже швидко. Буквально кілька днів тому він поновився на службі в зенітному ракетно-артилерійському…
Від північної межі селища Козача Лопань Дергачівської громади Харківської області до лінії державного кордону 2 км. До широкомасштабного вторгнення росіян на територію України тут мешкало близько 5 тисяч осіб. Село було дуже заможним — козачелопанці були забезпечені роботою на агрономічному комплексі та спеціальних господарствах. Так було до широкомасштабної навали московитів…
… Під російською окупацію Козача Лопань опинилася буквально в перші години великої війни. Місцеві розповідали, близько 5 години ранку 24 лютого 2022 року через населений пункт у бік Харкова пройшли десятки танків, поблизу селища росіяни встановили РСЗВ, з яких гатили по обласному центру та навколишніх селах, на будівлі сільської адміністрації з’явився російський «триколор». В самому населеному пункті окупанти влаштували штаб, комендатуру та катівні, де утримували місцевих жителів з проукраїнською позицією.
російське ярмо тут тривало 6 місяців та 18 днів. Торік 11 вересня під покровом ночі під натиском українських підрозділів окупанти поспіхом покинули Козачу Лопань та повернулися на територію своєї недодержави.
Але тепер це прикордонне селище та його округ не сходять з бойових зведень місцевої влади — вони потерпають від ворожих обстрілів.
Ось і сьогодні дорогою на Козачу Лопань навіть через закриті вікна автівки ми чуємо гучні вибухи з боку кордону — росіяни б’ють зі ствольної артилерії по цивільній інфраструктурі Ветеринарного та Гранів.
Приїхавши до «Козачки», відразу прямуємо в селищну раду, аби поспілкуватися з Людмилою Вакуленко, селищною головою. Адміністративна будівля побита осколками ворожих снарядів, вирва в одній зі стін вже закладена цеглою після ворожого влучання, яке сталося взимку цього року. Вікна замуровані мішками з піском…
Як і в минулий наш приїзд, пані Людмила знаходиться на своєму робочому місці та невпинно вирішує нескінченні поточні питання: кому видати гуманітарну допомогу, кому оформити дрова за програмою «Є-ліс», підписує документи, приймає жителів «Козачки»…
Відволікаючись на дзвінки, староста розповідає, що в Козачій Лопані на цей момент мешкає близько 1,5 тисі осіб. Районна влада намагається забезпечили для жителів селища максимально комфортні умови — до «Козачки» подається електрика водо- та газопостачання, тричі на тиждень між селищем і Дергачами курсує волонтерський автобус. Від станції Нова Козача, що в 4 км від Козачої Лопані, кілька разів на день ходить електропотяг. В амбулаторії населеного пункту відновили роботу сімейні лікарі, кілька разів на місяць сюди прибувають пересувні медичні кабінети, в яких ведуть прийом вузькі фахівці. Для дітей-школярів, яких тут налічується кілька десятків, забезпечена дистанційна форма навчання.
— Але росіяни продовжують нам дошкуляти постійними обстрілами, — жаліється посадовиця. — Постійно гатять по українському прикордонню з танків, артилерії, авіації. Лише за останній місяць ми поховали двох жителів села, які стали жертвами «прильотів». Ось сьогодні хмарно — то ми радіємо такій погоді, навряд чи щось прилетить.
Як виявилося, Людмила Вакуленко помилялася…
Рушаймо «Козачкою». Перший пункт нашого «призначення» — залізничний вокзал. Тут під час окупації орки влаштували комендатуру. У залі очікування тоді ми знайшли купу мотлоху, залишки продуктів та ліків, коробки з листами російських дітей та розкидану релігійну літературу — якісь «Житія російських святих», Псалтирі, листівки із зображенням Миколи Другого.
Наразі будівля очищена від всього, що нагадувало про окупацію, двері зачинені на замок, вікна закладені мішками з піском. А в північній стіні будівлі велика дірка — кілька днів тому загарбники вдарили сюди зі ствольної артилерії 152-го калібру. Пошкоджені будинки навколо і перон.
Їдемо до зруйнованого приватного будинку, де в результаті російського обстрілу тиждень тому загинув 29-річний українець. Минаємо пошкоджену місцеву школу, кілька розбитих приватних домівок.
Будинок, де рятувальники знайшли згорілі залишки чоловіка, вщент вигорілий через пожежу, яка виникла в результаті «прильоту». Але за висновками медиків, нещасний помер ще до того, як полум’я знищило його тіло — осколок ворожого снаряду пробив йому череп.
— росіяни використовують Козачу Лопань як такий собі «полігон» для тренування курсантів, які по той бік кордону в такий спосіб опановують озброєння, — тихо зазначає Роман, український військовий, який нас супроводжує.
Щойно ми покидаємо подвір’я, лунає гучний вибух, потім ще один — сподівання пані Людмили не збулися, Козача Лопань знов під обстрілом російських терористів!
Аби не наражати на небезпеки свої життя, поспіхом сідаємо до автівки та рушаймо з прикордонного селища. І робимо це вчасно — наступний снаряд падає вже за 80 метрів від нас…
…За інформацією місцевої влади, 5 грудня окупанти зо 20 разів вдарили по прикордонному селищу. В той день на 80 відсотків була зруйнована амбулаторія сімейної медицини Козачої Лопані. Снаряд влучив прямо в дах — під завалами опинилися лікарі, які на той момент вели прийом. На щастя, обійшлося без жертв.
Було пошкоджено газогін та електромережі. Відновити газо- та електропостачання комунальникам вдалося вже наступного дня. Гатили також росіяни і по місцевому цвинтарю — на місці однієї з могил утворилася вирва глибиною близько метра. Ще кілька десятків надгробків було пошкоджено…
Фото автора та пресслужби Харківської окремої бригади ТрО
