Це стало наслідком перерізання Силами оборони основних логістичних шляхів противника, якими забезпечувалося постачання півострова та угруповання країни-агресора на південному напрямку,…
За час широкомасштабного вторгнення підрозділи Харківської окремої бригади територіальної оборони пройшли крізь пекло боїв на Харківщині й Донбасі. Деякі з них після відновлення повернулися на лінію фронту, щоб у складі Сил безпеки та оборони нищити окупантів. А хтось веде пильне спостереження за державними рубежами з російською федерацією, реагуючи на будь-які спроби північних загарбників сунутися на Слобожанську землю, з якої ті втекли під натиском українських підрозділів восени минулого року. І це завдання нічим не легше за ті, що виконують їхні побратими на лінії зіткнення.
…На позицію, що розташована за 1,5 км від державного кордону, прибуваємо під гучні вибухи: ворог б’є зі ствольної артилерії по цивільній інфраструктурі сусіднього прикордонного селища Гранів…
— Мабуть, вітають нас з прийдешніми святами, — усміхаються хлопці в українському однострої, зустрічаючи нас біля окопів.
ВОП розташований поряд з лісосмугою — під деревами виникає хибне відчуття безпеки, адже розслабитися тут не можна ані на хвилину: росіяни постійно влаштовують якійсь провокації та «сюрпризи» у вигляді чергового обстрілу. Тож погляди тероборонців, так само як і їхня увага та зброя, постійно направлені в бік північного сусіда…
Головний сержант взводу на псевдо «Вуді» розповідає, що ворог постійно промацує оборону українських підрозділів:
— Вони постійно демонструють свою присутність. Мало того, що облаштували свої позиції за 100 метрів від кордону, так ще й часто запускають диверсійно-розвідувальні групи. Буквально кілька днів тому було виявлено шість таких осіб. Зав’язався стрілецький бій, вони з нічим повернулися на територію своєї держави.
Не припиняють росіяни і обстрілів українського прикордоння: гатять з боку білгородщини зі ствольної артилерії, танків, РСЗВ, мінометів. Застосовують агресори й авіацію, щоправда, літаки й вертольоти лінію кордону не перетинають, мабуть, остерігаються української ППО. А останнім часом, за словами тероборонців, почастішало й використання FPV-дронів.
Ось і зараз, з огляду на сонячну морозну погоду, хлопці запрошують мене в укриття — ворожа «пташка», начинена вибуховою речовиною, може прилетіти в будь-який момент…
А поки ми спілкуємося з «Вудді», навколо триває повсякденне життя підрозділу в польових умовах. Хтось, користуючись тим, що багнюка від останніх дощів, які пройшли днів п’ять тому, підсохла, чистить та заглиблює окопи — від цього залежить життя кожного українського оборонця на позиції. Хтось рубає дрова.
Хлопці, що змінилися з варти, поспішають зігрітися теплим чаєм, вмостившись у зручному «кріслі», зробленому з підручних матеріалів. Але, навіть «релаксуючи» з філіжанкою, вони готові вмить кинути все й відбити можливу атаку рашистів. Про це свідчить той факт, що навіть у хвилини спокою військові завжди тримають зброю поряд.
Розуміючи, що руки від холоду вже не можуть тримати мою «зброю» — фотоапарат — я спускаюся у криївку. Тут сухо й тепло: в буржуйці весело тріщать дрова, пахне хвоєю — цей запах нагадує мені дитинство, коли ми з батьком, офіцером-прикордонником, так само грілися в бліндажі, щоправда, на кордоні з Туреччиною…
Промені від окопної свічки та газового примусу, на якому пихкає закопчений чайник, затишно освітлюють приміщення, на одному з двоповерхових ліжок відпочиває армієць.
Кілька хвилин відігріваю руки й тихо виходжу з бліндажа, щоб не заважати хлопцю, адже сон на війні — річ свята…
Вибухи стають дедалі ближчими й гучнішими. Ми збираємося їхати, розуміючи, що хлопцям явно не до нас. Вітаємо одне одного з Днем святого Миколая та Днем ЗСУ, загадуючи кілька спільних на всіх бажань: скорішої перемоги над ворогом, ментального і фізичного здоров’я й квітучої України!
Фото автора
