Таку думку висловив правник, військовослужбовець Сил ТрО ЗСУ Олександр Мусієнко, спілкуючись із кореспонденткою АрміяInform. «Росія не може існувати без зовнішніх експансіоністських…
За час широкомасштабного вторгнення підрозділи Харківської окремої бригади територіальної оборони пройшли крізь пекло боїв на Харківщині й Донбасі. Деякі з них після відновлення повернулися на лінію фронту, щоб у складі Сил безпеки та оборони нищити окупантів. А хтось веде пильне спостереження за державними рубежами з російською федерацією, реагуючи на будь-які спроби північних загарбників сунутися на Слобожанську землю, з якої ті втекли під натиском українських підрозділів восени минулого року. І це завдання нічим не легше за ті, що виконують їхні побратими на лінії зіткнення.
…На позицію, що розташована за 1,5 км від державного кордону, прибуваємо під гучні вибухи: ворог б’є зі ствольної артилерії по цивільній інфраструктурі сусіднього прикордонного селища Гранів…
— Мабуть, вітають нас з прийдешніми святами, — усміхаються хлопці в українському однострої, зустрічаючи нас біля окопів.
ВОП розташований поряд з лісосмугою — під деревами виникає хибне відчуття безпеки, адже розслабитися тут не можна ані на хвилину: росіяни постійно влаштовують якійсь провокації та «сюрпризи» у вигляді чергового обстрілу. Тож погляди тероборонців, так само як і їхня увага та зброя, постійно направлені в бік північного сусіда…
Головний сержант взводу на псевдо «Вуді» розповідає, що ворог постійно промацує оборону українських підрозділів:
— Вони постійно демонструють свою присутність. Мало того, що облаштували свої позиції за 100 метрів від кордону, так ще й часто запускають диверсійно-розвідувальні групи. Буквально кілька днів тому було виявлено шість таких осіб. Зав’язався стрілецький бій, вони з нічим повернулися на територію своєї держави.
Не припиняють росіяни і обстрілів українського прикордоння: гатять з боку білгородщини зі ствольної артилерії, танків, РСЗВ, мінометів. Застосовують агресори й авіацію, щоправда, літаки й вертольоти лінію кордону не перетинають, мабуть, остерігаються української ППО. А останнім часом, за словами тероборонців, почастішало й використання FPV-дронів.
Ось і зараз, з огляду на сонячну морозну погоду, хлопці запрошують мене в укриття — ворожа «пташка», начинена вибуховою речовиною, може прилетіти в будь-який момент…
А поки ми спілкуємося з «Вудді», навколо триває повсякденне життя підрозділу в польових умовах. Хтось, користуючись тим, що багнюка від останніх дощів, які пройшли днів п’ять тому, підсохла, чистить та заглиблює окопи — від цього залежить життя кожного українського оборонця на позиції. Хтось рубає дрова.
Хлопці, що змінилися з варти, поспішають зігрітися теплим чаєм, вмостившись у зручному «кріслі», зробленому з підручних матеріалів. Але, навіть «релаксуючи» з філіжанкою, вони готові вмить кинути все й відбити можливу атаку рашистів. Про це свідчить той факт, що навіть у хвилини спокою військові завжди тримають зброю поряд.
Розуміючи, що руки від холоду вже не можуть тримати мою «зброю» — фотоапарат — я спускаюся у криївку. Тут сухо й тепло: в буржуйці весело тріщать дрова, пахне хвоєю — цей запах нагадує мені дитинство, коли ми з батьком, офіцером-прикордонником, так само грілися в бліндажі, щоправда, на кордоні з Туреччиною…
Промені від окопної свічки та газового примусу, на якому пихкає закопчений чайник, затишно освітлюють приміщення, на одному з двоповерхових ліжок відпочиває армієць.
Кілька хвилин відігріваю руки й тихо виходжу з бліндажа, щоб не заважати хлопцю, адже сон на війні — річ свята…
Вибухи стають дедалі ближчими й гучнішими. Ми збираємося їхати, розуміючи, що хлопцям явно не до нас. Вітаємо одне одного з Днем святого Миколая та Днем ЗСУ, загадуючи кілька спільних на всіх бажань: скорішої перемоги над ворогом, ментального і фізичного здоров’я й квітучої України!
Фото автора
