Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка (ВІКНУ) — це сучасний військовий навчальний заклад, який готує фахівців з повною…
Його позивний «Фантом». Це всі персональні дані, які наразі можна повідомити. Він — льотчик-бомбардувальник. Його літак — фронтовий бомбардувальник Су-24М, який призначений для завдавання ракетно-бомбових ударів у будь-яких метеоумовах та час доби.
У розмові з журналістом АрміяІnform «Фантом» розповідає про відчуття льотчика під час бойових вильотів. Далі — лише пряма мова пілота.
— Реальна бойова робота відбувається за тим самим алгоритмом, як і тренувальні польоти, які ми постійно виконували до широкомасштабного вторгнення. Загалом це має такий вигляд. Хтось на фронті, наприклад, розвідка, знаходить цілі для нас. Передає інформацію про них на командний пункт. Керівництво опрацьовує дані. Визначає екіпажі, які їх знищуватимуть, та озброєння, яке вони застосовуватимуть для цього. Далі вже готуються пілоти. Вони ознайомлюються з ціллю й готують свій план виконання завдання. Як вони заходитимуть на ціль, де будуть знижуватись. Береться до уваги чимало умов, від наявності засобів ППО противника до оцінки ризиків ураження цивільної інфраструктури. У процесі планування екіпаж може змінювати певні аспекти, запропонувати інший тип боєприпасів. Після цього починається підготовка до вильоту. Інженери підвішують озброєння. Екіпаж перевіряє, чи все готове для вильоту. Є нюанси. Деякі цілі рухливі й вимагають короткого часу на підготовку. Інколи буває, що екіпажу треба знищити ціль не пізніше ніж за 30 хвилин. Бо що швидше буде завдано удару, то менше рашистів просунуться далі. Додам, що з кожним днем великої війни час на підготовку екіпажів зменшувався. Це було можливо, наприклад, коли льотчики вже неодноразово виконували завдання в заданому районі. Пам’ятаю, рекордний час на підготовку — 15 хвилин. Літак також має бути готовим до негайної роботи в небі. Цим займаються наші техніки, які працюють 24/7 для підтримання літаків у бойовій готовності. У кожного льотчика є свої традиції, є щось особливе, і це все дуже особисте. Так само й у техніків є свої традиції, про які вони нам не кажуть. Вони готують і відправляють літак у політ та чекають на його повернення. Чекати — це найважча частина їхньої роботи. До речі, до технарів у мене особливе ставлення, бо мій батько теж був авіатехніком.
читайте також:
Підіймаєш літак в небо, як завжди. А от як підходиш до цілі, то азарт, адреналін, пульс відразу зростають. І коли проходиш ціль, виконуєш атаку, відходиш від цілі — це відчуття, яке не передати словами. Я сам собі поставив запитання: скільки окупантів, які вирішили потоптати нашу землю, відправились на концерт кобзона від моїх п’ятисоток? Осколки нищать все на відстані аж до 800 метрів. Тобто ділянка кілометр на два повністю «пропрасована». А дати відповідь на це запитання не можу, бо не бачу їхніх очей перед смертю від моїх бомбових ударів. Але знаю, їх багато. Та й найменшого жалю до них після всього, що вони зробили з нашою країною, взагалі не маю. Але варто підкреслити: моя робота відрізняється від роботи бійців, які бачать окупантів, по яких стріляють. І за це я дуже поважаю нашу піхоту. Це справжні герої, завдяки яким звільняється від окупантів наша земля, крок за кроком. І ми, авіатори, розуміємо це і працюємо на них. Всі наші вильоти ми виконуємо заради підтримки основного кулака — Сухопутних військ.
