Доброволець 57-ї бригади Олександр Роменський — один із тих, хто пройшов фронт, поранення, реабілітацію і нині шукає рівновагу між болем,…
У перший бій з окупантами старший солдат Роман Догадайло вступив у березні 2022 року біля свого рідного міста на Луганщині. До цього він встиг послужити шість років у ДСНС, а за пів року до широкомасштабного вторгнення росії підписав контракт з аеромобільною бригадою.
— У 2014-му, коли розпочалася війна, я ще вчився в цивільному виші на інженера хімічних технологій. У нашому регіоні розташовано кілька хімічних гігантів-підприємств. Тому ця професія є доволі престижною, — розказує армієць. — Після випуску пішов служити в ДСНС. Відповідно до фаху направили до підрозділу радіаційного, хімічного й біологічного захисту, розташованого в Рубіжному.
А через три роки Роман перевівся до спеціального аварійно-рятувального загону, що забезпечував роботу всіх шахт на Донеччині.
— На Луганщині я здебільшого брав участь у різного роду навчаннях і ніс службу у прифронтових селищах. А в сусідній області довелося часто опускатися під землю. Адже наш загін рятував людей чи піднімав тіла загиблих шахтарів. Найглибше опускався на 900 метрів. Протягом трьох років довелося взяти участь у десятках рятувальних операцій, — розповів армієць.
За словами 30-річного воїна, під час служби на Донеччині він неодноразово стикався з воїнами бригади ДШВ. І поступово став замислюватися над радикальними змінами в житті.
«русскій мір» руйнував усе на своєму шляху…
— Восени 2021-го вирішив стати десантником. Пройшов два курси спеціальної підготовки в навчальних центрах ДШВ. У результаті став навідником-оператором кулемета НСВ «Утьос» на бойовій броньованій машині «Козак-2М1». Наприкінці лютого минулого року ми висунулися на Луганщину. Наступні два місяці воювали біля Рубіжного, Сєвєродонецька та Лисичанська. За іронією долі перше вогневе зіткнення відбулося за кілька кілометрів від рідного будинку, — зазначив воїн ЗСУ.
Роман каже, що важко було дивитися на колись квітучі міста та затишні вулиці, де він часто гуляв і був щасливим. «русскій мір», що прийшов на українську землю, руйнував усе на своєму шляху.
— Наш підрозділ тоді вів маневрену оборону. Під Сєвєродонецьком наша мобільність і зухвалість допомагали розбивати ворога, більшого за чисельністю, — розповів воїн-десантник.
Ворожий снаряд розірвався поруч, я дістав важку контузію та поранення ніг
Біля Рубіжного проти підрозділу були озброєнні банди «кадирівців».
— Пам’ятаю, як вони кілька разів гучно вмикали якісь пропагандистські промови. Цими демонстраційними діями вони хотіли нас налякати, показати свою «міць», якої немає. Адже у відкритих боях ми їх розбивали та змушували тікати назад. Ми билися на рідній землі й це додавало нам сил. А наших ворогів путін пригнав вмирати заради власної слави, — вважає старший солдат Догадайло.
Своїм великокаліберним кулеметом Роман успішно косив окупантів, поки в ході одного боїв не дістав поранення.
— Травень 2022-го. Черговий артобстріл. 152-мм чи 120-мм снаряд вибухнув дуже близько від мене. Уламки влучили в обидві ноги. Та найстрашнішою для мене стала важка контузія, що призвела до розриву барабанної перетинки і… часткової втрати слуху, — із сумом констатував військовослужбовець.
Лікувався в шістьох різних госпіталях
Романа лікували в шістьох різних госпіталях. Було зроблено кілька складних операцій. Медики в погонах зробили все, що могли, але відновити роботу одного вуха так і не змогли.
— Увесь період лікування та адаптації мене підтримувала мама та кохана Євгенія. Ну а двоє діточок і досі є найкращими ліками проти стресу. Заради них я не зламався і зараз маю чітку мету — скоріше здобути перемогу та забезпечити рідних усім необхідним, — розповідає воїн.
На жаль, під час останнього ВЛК медики визнали Романа обмежено придатним до військової служби. Це означало, що з бойовими друзями з ДШВ він уже не зможе далі служити.
Навесні 2023-го військовослужбовця Збройних Сил України перевели до підрозділу охорони одного з районних ТЦК та СП, розташованого на Харківщині.
— У мене з’явилися нові товариші по зброї, більшість із яких також воювали «на нулях». Дружина й діти теж переїхали на Харківщину, — насамкінець розповів старший солдат Роман Догадайло.
Фото автора та з архіву Романа Догадайла
