З 6 по 14 липня в Азовському морі було уражено 116 суден так званого тіньового флоту рф, розповів командувач СБС…
«Фантом» — льотчик-бомбардувальник. Його літак — фронтовий бомбардувальник Су-24М. Журналісту АрміяІnform він розповів про знищення колон і таборів окупантів. Далі — пряма мова пілота.
— Мій рідний літак — Су-24МР. Це літак-розвідник. Військові авіатори називають його «голуб миру». Бо ще нікого він не знищив своїми фотокамерами чи обладнанням для радіотехнічної розвідки. Інша модифікація цього літака — це бомбардувальник Су-24М. Наші екіпажі бомбардувальників виконували дуже багато бойових завдань. Вони сильно виснажувалися від інтенсивних польотів і потребували відпочинку. У нас, у розвідників, виникла ідея допомогти бомбардувальникам. Ідея мого друга і бойового товариша Слави Ходаковського, який, на жаль, загинув, полягала в тому, щоб розвідники почали виконувати завдання бомбардувальників. Екіпаж обох бойових літаків — це льотчик і штурман. Для льотчиків відмінності між літаком-розвідником і літаком-бомбардувальником дуже незначні. Для штурманів — відмінностей багато. Але ще до широкомасштабного вторгнення екіпажі розвідників відпрацьовували виконання завдань бомбардувальників. Ми передбачали, що бомбардувальників може не вистачати. І також хотіли досягти взаємозамінності, коли розвідники і бомбардувальники можуть виконувати весь спектр завдань.
читайте також:
Отже, розвідники стали також бомбардувальниками. Ми були першими добровольцями, що взялися за ці польоти. Перший мій бойовий виліт був для завдавання бомбового удару по російській колоні, що проривалася до Броварів. На ночівлю колона зупинилася на галявині в лісовому масиві. Тоді вони були нелякані. Збиралися всі великою купою. Розставляли рівненько машину до машини. Для нас зайти і покласти чотири 500-кілограмові бомби на площі 500 на 500 метрів було нескладно. Росіянам наша робота не залишила шансів на виживання. Цей перший виліт був 5 березня. А далі — пішло-поїхало. Ми успішно влилися до когорти бомбардувальників. Наступний виліт — перебазування з одного тактичного аеродрому на інший. Дорогою жахнули по колоні техніки, що підходила до Охтирки з боку міста Суми.
На новому аеродромі приєдналися до авіагрупи, яка зупиняла просування російського угруповання з Нової Каховки на Кривий Ріг. Постійно їх «прасували», допоки цю роботу не перебрала на себе наша артилерія і піхота. Завдавали бомбових ударів по скупченню техніки поблизу Снігурівки, Милового, Давидового Броду, Білої Криниці. Це було як в авіасимуляторі. Від Давидового Броду до Білої Криниці — довга пряма дорога. І на ній — колона техніки, щільно, машина до машини. Мрія бомбардувальника. Зайшли, «висипали» бомби від початку колони. Бачив, як стояли гаубиці «Мста-С», багато танків.
Брали такі цілі, які нам добре атакувати. Колони, які йшли дорогами. Табори, які окупанти розбивали для ночівлі на галявинах садів чи лісів. Ми працювали в групах з братами-штурмовиками на Су-25, з вертолітниками армійської авіації на Мі-8 та Мі-24.
Десь за тиждень росіяни зрозуміли, що вони легка здобич для нас. Тож почали змінювати тактику. Розставляли техніку на ночівлю поміж будинків, щоб ми не могли завдати удару. Тоді нам доводилося чекати початку їхнього руху, коли вони формували колону і висувалися вперед від населених пунктів. Після цього вони знову змінили тактику. Йшли не щільною колоною, а з дистанцією до ста метрів між машинами і близько кілометра між групами техніки. Та їхні помилки в перші тижні дозволили нам суттєво зменшити ворожий потенціал.
Отже, я, льотчик-розвідник, ніколи не думав, що стану бомбардувальником. І наступне — ніколи не думав, що буду бомбити росіян, які вторглися на нашу землю. Ми лупашили по них у Київській області під Броварами, у Херсонській і Миколаївській області, стримували їхній наступ поблизу Ізюма і в Донецькій області. Працювали з різних аеродромів і могли «діставати» окупантів практично в будь-якому кутку України. Упродовж війни тактика застосування бомбардувальників змінюється. Коли росіяни йшли вперед колонами — ми застосовували бомби. Коли вони зупинилися, окопалися, підтягнули ППО — застосовувати авіабомби стало неможливо. Основним арсеналом наших літаків стали керовані і некеровані ракети.
