Спрощена процедура повернення із СЗЧ дає змогу військовим частинам легше вирішувати бюрократичні питання та сприяти поверненню військовослужбовців до лав Сил оборони. Про це в коментарі…
Про способи уникнення ризиків під час родинного спілкування кореспондент АрміяInform говорив зі старшим офіцером відділу оперативної психологічної роботи у військах (силах) Центру морально-психологічного забезпечення ЗСУ Володимиром на псевдо «Скіф».
«Сьогодні й чоловіки, й жінки боронять свою Батьківщину. Проте розгляньмо випадок, коли хтось один із подружжя йде на війну. Було б добре, якби майбутній захисник разом із сім’єю обговорив те, що може відбуватися вдома, коли він буде на фронті. Для чого? Спробуймо розібратися.
Річ у тім, що на війні людина стикається із зовсім іншою реальністю, з іншими цінностями, в неї змінюється погляд на життя. Колись дружній світ навколо, до якого військовий звик, перетворюється на ворожий, в якому живуть ті, хто робить усе, щоб знищити весь світ та самого захисника. Водночас дружина (кохана) залишається вдома з тими самими цінностями, з тими ж обов’язками та проблемами, які були до того, коли її чоловік пішов на війну. Тож чоловік на війні проживає одночасно два різні життя, а дружина — одне.
На мою думку, чоловікові було б доцільно заздалегідь розповісти своїй половинці про ті нові проблеми та завдання, з якими вона може зіткнутися у своєму житті, коли його не буде поруч. Наприклад, він має скласти разом з нею певний план дій на випадок, коли він тривалий час не виходитиме на зв’язок. Також бажано пояснити коханій те, що коли він не матиме змоги повноцінно спати протягом декількох діб, нормально харчуватись тощо, він, природно, може бути знервованим, емоційно нестабільним. Якщо жінка відчує під час телефонної розмови з чоловіком певну «холодність» у їхніх стосунках, це може бути наслідком втоми, а не змін у ставленні до неї. Психологічна наука стверджує, що потрібно детально проговорювати й нагадувати про все це, й бажано неодноразово.
Доцільно заздалегідь розповісти своїй половинці про ті нові проблеми та завдання, з якими вона може зіткнутися у своєму житті, коли його не буде поруч
Чоловік має заздалегідь передбачити алгоритм розв’язання побутових негараздів, з якими його дружина, родина можуть періодично стикатися, поки він буде на війні. Слід заздалегідь підготувати список телефонних номерів фахівців, які допоможуть його сім’ї розв’язувати побутові проблеми. Якщо цього не зробити вчасно, військовий буде змушений жити виснажливим подвійним життям. Він буде приречений отримувати під час телефонних розмов не лише емоційну підтримку з дому, а й психотравмуючий надлишок інформації, навіть безглузді звинувачення та відверте непорозуміння. Безперечно, сварки з рідними додатково негативно впливають на стан воїна, який протягом тривалого часу перебуває на фронті в умовах бойового стресу.
Я знаю з досвіду моїх товаришів, які отримували короткі відпустки додому, що члени сім’ї відразу помічали зміни в їхній поведінці. Рідні зауважували, що їхні кохані оборонці стали ніби відстороненими, мовчазними, жорсткими, критичними, вимогливими, дратівливими тощо. Жаліючи дружин, чоловіки, як правило, не розповідали про причини таких змін. Вони зазвичай відмахувались від запитань коханих фразою: «Все добре!». Хоча дружини (кохані) розуміли, що їхні чоловіки психологічно «надломлені» внаслідок тривалого бойового стресу (контузій, емоційного вигорання тощо. — Авт.).
Вважаю, що чоловікам було б дуже доцільно розповідати дружинам про причини таких своїх змін в емоційному стані та соціальній поведінці. Це покращило б розуміння того, як правильно реагувати на них. До речі, ці стани можуть супроводжуватися ще й погіршенням фізичного здоров’я, про які дружини можуть і не знати. Рідним потрібно відверте спілкування. В такому разі українські військові, замість сліз образи та підозрілості з боку своїх дружин, отримують співчуття й емоційну підтримку.
Слід сказати коханій: “я змінився не тому, що я цього хочу, а тому, що несприятливі обставини війни саме так діють на мене. Це допомагає мені вижити. Я намагаюсь менше брати до серця певні спогади, хоча втратив друзів, побратимів, бачив страшні речі. Якби я від цього не дистанціювався, то, напевно, й сам не вижив. Я не міг би навіть спати. Був би вбитий… Закінчиться війна. Я повернусь додому та буду приблизно таким, яким ти мене хочеш бачити. Для цього потрібен час, щоб я звик, адаптувався до нормального цивільного життя. Проте сьогодні я маю бути саме таким, яким я є, бо від цього залежить, чи повернусь я додому взагалі… У мене на війні інше життя. Я маю перемогти. Все буде добре!”.
Ця війна масштабна й важка. Дуже великий наш фронт — понад тисячі кілометрів. У наших військових не завжди є можливість постійно це роз’яснювати своїм дружинам, рідним. Тому було б дуже добре, якби в нас у країні існувала, так би мовити, цільова група, спільнота сімейних психологів, які працювала б з родинами захисників. Вона може бути як державною, так і створеною на волонтерських засадах. Фахівці цієї спільноти мають систематично відвідувати сім’ї військових, їхніх дружин з дітьми, батьків, рідних.
«Спільнота сімейних психологів має працювати з родинами захисників»
Відповідно підготовлені психологи під час бесід з родинами військових пояснюватимуть складні реалії війни, на полях битв якої перебувають мужні захисники. Ця робота допоможе зберегти багато родинних зв’язків героїв. Така допомога близьким і рідним наших оборонців з боку українського суспільства, зі свого боку, забезпечить стабільність психологічної підтримки військовослужбовців Збройних Сил України надпотужним з ресурсів, який є у людини в житті — ресурсом родинних стосунків».
