«Алло, алло, алло! Говорить Харків, говорить Харків, говорить Харків! Усім! Усім! Усім! Працює перша в Україні радіотелефонна станція!». Таким позивним 99 років тому, о 19:00 16 листопада 1924 року, почалась історія українського радіо. Тоді ці слова промовив технік, оскільки фаху диктора ще не існувало. Ці перші слова з ефіру почули тоді 70 радіоаматорів.
На честь цієї події через 70 років Укртелерадіокомпанія запропонувала обрати 16 листопада Днем працівників радіо, телебачення і зв’язку. Пропозицію підтримав уряд, й ось уже майже тридцять років 16 листопада українці відзначають день українського радіо, телебачення, зв’язку та інтернет-медіа.
Від початку широкомасштабного вторгнення значення повсякденної роботи українських медійників значно зросло. Вони тримають зв’язок, доносять правду про агресію російської федерації проти українського народу й держави Україна до українців і світу, повідомляють критично важливу інформацію, протистоять ворожій пропаганді, фейкам і маніпуляціям.
Укотре особливою стала роль радіо, спроможного доносити інформацію до тих українців, які перебувають у найскладніших умовах у районах інтенсивних бойових дій і на тимчасово окупованих територіях. Там, де немає електропостачання й неможливо забезпечити роботу телебачення та інтернет-зв’язку, де майже не ловить сигнал мобільної мережі, — там працює українське радіо.
Пригадую, яку роль зіграло радіо під час перебування під окупацією. У багатьох прикордонних селах Харківщини електроенергія зникла 24 лютого 2022 року в перші години широкомасштабного нападу. Разом з електрикою зникла можливість користуватись інтернетом і переглядати телебачення. Швидко погіршився мобільний зв’язок, стало абсолютно неможливо користуватись мобільним інтернетом та месенджерами.
Невдовзі стало зрозуміло, що єдиний доступний канал отримання інформації про ситуацію в країні — це радіо. Його можна було слухати через магнітолу в автомобілі або через мобільний телефон. Спочатку я слухав новини в автомобілі сам, потім переказував сім’ї, бо для того, щоб слухати радіо через телефон, потрібні були навушники, а їх, на жаль, не було.
Ситуацію врятував якийсь дивний дріт невідомо від чого, який мені пощастило відшукати в коробці зі старими гаджетами. Він дозволяв слухати радіо через динамік телефона, тому кілька разів на добу (о 9:00, о 12:00, о 18:00 чи навіть частіше) ми вмикали радіо.
По радіо можна було почути загальноукраїнський інформаційний телемарафон «Єдині новини», і це було єдине вікно у світ. Звідти ми дізнавались про те, що Київ тримається, що висадити десант для захоплення Одеси ворогу не вдалося, що Харків стоїть.
Потім, коли ми вже виїхали з-під окупації, справжнім шоком стало те, що поза межами окупованої території ні в кого не було такого досвіду відсутності доступу до інформації. Працювали медіа, доступні були всі соцмережі, месенджери. Громадяни критикували телемарафон «Єдині новини» за цензуру, «воду», політичну ангажованість — а ми ще місяць по інерції слухали українське радіо —
Радіо нашої взаємодії,
Крихкої надії і тахікардії,
Спільних протестів і різних прошарків —
Слухай, як дихає радіо Харків! (Сергій Жадан)
