Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Тимчасовий виконувач обов’язків командира ремонтного підрозділу окремої десантно-штурмової бригади головний сержант Сергій народився і виріс у Миколаєві. Його перше знайомство з військом відбулося у 2012 році, коли був призваний на строкову службу до підрозділу, який охороняв ГШ ЗСУ. Вже у 2013 хлопець підписав перший контракт із ЗСУ та розпочав займатися ремонтом бронетехніки в рідному Миколаєві. За час служби хлопець постійно вдосконалював свою майстерність на різноманітних курсах та завдяки великому обсягу практичних робіт (після вторгнення рф в Україну ремонтна частина виконувала свої завдання безпосередньо в районі АТО/ООС. — Авт.).
— З тих часів мені найбільше запам’яталася операція з евакуації трьох наших пошкоджених танків у районі Пісок 2015 року. Нас тоді викликали вночі, і ми на двох БТС-4 та одній БРЕМ-1 прибули до підрозділу, що воював у цьому населеному пункті. Танки підрозділу, що супроводжували та прикривали вогнем колони, які доправляли на Донецьке летовище все необхідне, зазнали пошкодження та перебували в так званій сірій зоні між нашими та ворожими позиціями. За нашими даними, машини були не критично пошкоджені, але не могли самостійно пересуватися, тому завдання полягало в тому, щоб витягнути їх у безпечне місце, а далі відремонтувати. Ми близько доби відпрацьовували всі деталі операції — як безпечніше туди дістатися, які приблизно пошкодження мають ці машини, яким шляхом та як їх звідти евакуйовувати.
Також важливо було виявити, звідки та коли веде вогонь ворог, — пригадує ті події військовий. — Визначивши всі деталі подальших дій ми вирушили за першим танком. Вже був початок осені, земля перетворювалася на болото та налипала на черевики, гусениці і троси. За таких умов виконувати завдання було дуже важко фізично, але ворожі мінометні обстріли, які розпочиналися, щойно ми почали працювати, додавали «сил та натхнення».
На операцію ми витратили три ночі, й успішно евакуювали всі три танки. Ворог не стомлювався крити нас із мінометів, але, на щастя жодна міна не влучила. Цілою залишилася і наша техніка. Мушу сказати, що зараз, в умовах активної роботи ворожих дронів-розвідників, дронів-камікадзе та артилерії, нам би вже не вдалося здійснити таку рятувальну операцію.
БТС-4 — радянський броньований тягач, призначений для евакуації аварійних танків з поля бою із зони дії вогню противника, прийнятий на озброєння в 1967 році та має кілька модифікацій.
У носовій частині корпусу розміщено відділення управління, в якому перебуває екіпаж у складі двох осіб. У середній частині розташована вантажна платформа та тягова лебідка. Довжина тросу лебідки 200 метрів, а тягове зусилля становить 30 тонн. Озброєння немає.
У носовій частині корпусу розміщено відділення управління, в якому перебуває екіпаж у складі двох осіб. У середній частині розташована вантажна платформа та тягова лебідка. Довжина тросу лебідки 200 метрів, а тягове зусилля становить 30 тонн. Озброєння немає.
БРЕМ-1 — броньована ремонтно-евакуаційна машина, у кормовій частині корпусу якої є відкидний сошник, а попереду платформи з лівого боку встановлений розбірний кран-стріла. Створений на базі шасі основного танка Т-72 та прийнятий на озброєння в 1975 році. Призначається для підрозділів, на озброєнні яких перебувають танки Т-64, Т-72, Т-80 та їх модифікації для проведення їх ремонту і технічного обслуговування в польових умовах, а також для евакуації застряглої і пошкодженої техніки (БТР, БМП, БМД, танків та ін.), зокрема і з-під вогню противника.
24 лютого 2022 року хлопець зустрів у складі окремої десантно-штурмової бригади, до якої приєднався у 2020 році. Десантники тоді воювали на Луганщині та були готові до зустрічі ворожої навали.
— Напередодні широкомасштабного вторгнення, 23 лютого 2022 року, наша бригада отримала наказ на ведення демонстраційних дій. Того дня ми переміщали багато техніки й особового складу, у зоні своєї відповідальності. Завдання було показати ворогу, що нас тут набагато більше, ніж є насправді. Коли 24 лютого нас підняли за тривогою, ми до цього були фактично готові, — наголошує хлопець. — Тепер, окрім роботи на базі, постійно виїздимо на передові позиції до наших побратимів та виконуємо певні ремонтні роботи на місці. Здебільшого це стосується самохідної та причіпної артилерії, яка нині постійно працює.
З надходженням до українського війська західної зброї вимоги до фахівців-ремонтників також збільшуються, тож частина їх вже встигла пройти навчання у Франції.
— Цього літа я разом з кількома своїми підлеглими протягом трьох тижнів вивчав особливості експлуатації та ремонту французького бронеавтомобіля VAB. Ця машина щодо бронювання та озброєння схожа на наш БТР-80. Вона трохи коротша по базі, але вища. Зараз у нас на озброєнні вже є кілька таких машин у бойовому та медичному варіантах, — ділиться Сергій.
— Для мене, як людини, що все життя займається ремонтом бронетехніки, опанувати нову машину було зовсім не складно. Під час навчань французи багато часу намагалися приділити теорії, а ми навпаки — просили про практику. Кожна машина налічує багато аналогічних елементів, які різняться лише формою та розмірами — головне мати технічну документацію та схему. У мене в підрозділі, наприклад, є чоловік, якій працював електриком на великому підприємстві. Якщо йому дати схему електрообладнання будь-якої машини, він зможе у ній розібратися та відремонтувати.
Нині хлопець заочно навчається в Миколаївському політехнічному інституті, бо мріє отримати офіцерське звання й продовжити будувати військову кар’єру. Каже, що після нашої перемоги кордони з росією та білоруссю треба добре укріпити та замінувати, щоб у псевдобратів більше ніколи в житті не виникало бажання напасти на нас знову.
Фото автора
