У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…
375 років тому, 24 жовтня 1648 року, у двох містах німецької історичної області Вестфалія Мюнстер та Оснабрюк було укладено мирні угоди між учасниками Тридцятилітньої війни 1618–1648 років. Цей тривалий і масштабний збройний конфлікт став першою загальноєвропейською війною, яка точилась між коаліцією протестантських та союзом католицьких держав.
До певної міри Тридцятилітню війну можна вважати провісницею світових війн ХХ століття, а Вестфальський мир як комплекс укладених за її результатами мирних договорів став найпершою системою міжнародних відносин, засадничі принципи й окремі елементи якої зберігають своє значення до сьогодні.
Вестфальський мир став поворотним пунктом в історії народів, оскільки його умови були одночасно надзвичайно простими і всеохопними. Відтепер саме національна держава, а не імперія, династія або релігійна конфесія визнавалася «цеглинкою» європейського світопорядку. (Генрі Кіссінджер, колишній державний секретар США).
Тридцятилітня війна, охопивши всю Європу, стала одним з найбільших за тривалістю, масштабом та кількістю учасників збройних конфліктів в історії людства. У складі союзу католицьких держав у ній взяли участь Священна Римська імперія германської нації, переважна більшість дрібних німецьких держав, Польща, Португалія та Папська держава, до антигабсбургзької коаліції належали Швеція, Франція, Данія, Англія, Шотландія, Нідерланди, Саксонія, Московське царство, Савоя, Венеція та Швейцарія.
Безпрецедентною на той час стала вона й за кількістю втрат — лише в битвах тоді загинули понад 700 тисяч вояків, а сукупні втрати від війни тільки в німецьких землях становили щонайменше понад 5 мільйонів померлих від хвороб та голоду. В окремих регіонах демографічні втрати становили понад 2/3 населення порівняно з передвоєнним часом. Катастрофічним став удар по економіці багатьох європейських держав.
Жорстокий і кривавий конфлікт спонукав сторони шукати шляхи до замирення, однак тривалий час такі спроби завершувались невдачею через неспроможність одночасно врахувати в мирних переговорах та угодах інтереси всіх численних учасників збройного конфлікту. Після перших невдалих спроб укладання миру в 1629 та 1635 роках від 1638 року розпочався тривалий і складний переговорний процес, який завершився підписанням мирних договорів між основними державами-учасницями війни аж через десятиліття — у 1648 році.
Першим 1638 року з ініціативою щодо припинення війни виступив Папа Римський, якого підтримав король Данії. Через три роки найбільшим учасникам конфлікту вдалося досягти попереднього компромісу. 25 грудня 1641 року між представленими імператором Фердинандом ІІІ Габсбургом Священної Римської імперії германської нації та Іспанською імперією з одного боку та Французьким королівством і Шведською імперією з другого боку було підписано попередній мирний договір. У ньому сторони заявили про готовність скликати в містах Вестфалії Мюнстер та Оснабрюк загальноєвропейський міжнародний конгрес для укладання загального миру.
Підготовка до проведення конгресу тривала ще майже сім років. Основним каменем спотикання стало питання про право на участь у його роботі князів Священної Римської імперії. Попри тривалий опір Фердинанда ІІІ зрештою вдалося добитися запрошення на конгрес князів імперії як суверенних володарів. Це зробило німецькі удільні князівства суб’єктами міжнародного права, себто повноправними суверенними учасниками міжнародних відносин.
Відтепер німецькі князі отримали право укладати союзи з іноземними державами, якщо це не порушувало інтересів імператора та Священної Римської імперії, вони отримували право голосу в питаннях війни та миру, встановлення податків та ухвалення загальноімперських законів. Це визначило подальшу долю Священної Римської імперії, яка стала на шлях децентралізації та розпаду, й водночас заклало основи сучасного федерального устрою Німеччини.
У роботі конгресу взяли участь 140 делегацій від суб’єктів Священної Римської імперії германської нації та 38 від інших держав. З країн, які брали участь або були так чи інакше причетні до війни, в його роботі не взяли участь лише Королівство Англія, Московське царство та Османська імперія. Завдяки численності учасників зібрання стало першим міжнародним конгресом у світовій історії, започаткувавши той формат одночасної зустрічі представників багатьох держав, який набув поширення і закріплення під час проведення міжнародних конгресів у ХІХ та ХХ столітті.
За підсумками конгресу в міжнародному праві утвердились принципи, які лишаються визначальними й у сучасній системі міжнародних відносин. Серед них головними є рівність прав держав у системі міжнародних відносин та баланс сил між ними, а також непорушність державного суверенітету, що передбачає неможливість іноземного втручання у внутрішні справи держав та пріоритет національних інтересів. Водночас ці принципи були нерозривно пов’язані із зобов’язанням непорушно дотримуватись укладених договорів і визнавати верховенство міжнародного права, також ідеєю пріоритету дипломатичних засобів задля вирішення міждержавних конфліктів. Саме Вестфальський мир став поворотним моментом розвитку дипломатії, зробивши зрештою регулярну дипломатичну практику невіддільним і першочерговим атрибутом відносин між державами й до певної міри визначив виникнення в майбутньому ідеї відмови від війни як інструменту національної політики у відносинах між державами.
читайте також:
З часом у результаті розвитку міжнародного права й дипломатії та за підсумками масштабних збройних конфліктів на зміну Вестфальській системі міжнародних відносин почергово прийшли Віденська система, сформована 1814 року після Наполеонівських війн, Версальсько-Вашингтонська система за підсумками Першої світової війни, та Ялтинсько-Потсдамська система за результатами Другої світової війни.
Усі вони врахували досвід укладання та головні принципи Вестфальського миру 1648 року й усі були торпедовані державами-агресорами, які, порушуючи засадничі принципи міжнародних відносин, починали агресивні війни. Нині це зробила російська федерація, напавши на Україну, тож наступну систему міжнародних відносин буде сформовано за результатами поразки рф у сучасній російсько-українській війні.
